Поезія, як перформанс та театральне мистецтво
Autor: Андрій Пермяков
Поезія, як перформанс та театральне мистецтво (на основі віршоу «Ніжні переможуть» та документального театру «Залізна евакуація»)
Замість передмови
Ця доповідь, а точніше, сучасною мовою, короткий допис-роздуми про поезію як багатовимірне мистецтво у сучасному світі. Звісно, є люди, які люблять просто читати. «Чисті текстовики». Книжки. Вірші. Тихо, по-домашньому. Уява візуалізує метафори, малює картинки, а мозок замислюється над прочитаним. Часто читач задумується, що саме хотів сказати автор цими словами. Якщо це хороший автор, то він уміє гарно висловитися нетривіальними словами. Всі уявляють таку шаблонну, затишну картину для читання: плед, камін, тріскучі дрова, горнятко кави та сніг або дощ за вікном. Книжка. Читач і поезія. Їхній інтим.
Але є й такі люди, які, окрім просто читання, хочуть відчути слово на слух, зір, кому пощастить і смак, якій, як відомо, у кожного свій. Я — саме такий. Майже всі сьогодні — саме такі. Адже зараз автори не лише пишуть, але й декламують, виступають зі своєю поезією. І сьогодні навіть читачі стають читцями поезій.
Театр одного поета (чи поетки)
Все вже придумано до нас. Література завжди мала сценічний вимір. Нижче — не зовсім повний, але показовий перелік першого, що спадає на думку.
· Антична традиція: грецькі театри з хорами, які поєднували поетичний текст із драматичним виконанням.
· Середньовіччя: мандруючі трубадури й менестрелі, які виступали як справжні перформери, збагачуючи свої твори музикою та рухами. Блазні — найсміливіші стендапери того часу — здебільшого у віршованій формі змушували публіку сміятися, плакати й навіть замислюватися.
· Глашатаї, агітбригади й пропагандисти: римовані девізи й заклики супроводжували найжорстокіші кампанії та обмани.
· Рекламні кампанії: спонукати купити щось у риму. Вірш як маркетинговий інструмент — явище, яке досі має силу.
А чи це поезія? — запитаєте ви. Можливо, ні. Але поезію люблять і хочуть сприймати всі, не лише інтелектуали з відповідною освітою чи пафосним снобізмом. Поезія може бути масовим явищем. А від якості цього явища залежить дуже багато.
Якщо я не зроблю поезію цікавою й масовою, її замінить щось інше — наприклад, телевізійне шоу. Але це буде щось своє, з власними цілями.
Саме тому, як і раніше, сучасна поезія давно виходить за межі писаного тексту, перетворюючись на інтерактивне й динамічне явище. Її декламація
відкриває нові шляхи для інтерпретації, дозволяючи автору донести не тільки текст, але й емоційний стан, контекст і навіть приховану символіку.
Поезія-перформанс працює з усіма відчуттями й впливає на весь спектр емоцій. Як і театральне мистецтво, вона є засобом пізнання світу через емоції й символи. Перформанс поезії дозволяє занурити слухача у нові смислові виміри, де текст оживає й стає багатогранним мистецтвом.
Все йде у хід
У поезії-перформансі текст стає частиною вистави. Використовується все: жест, інтонація, пауза, міміка, усмішка, зовнішність, одяг, музичний і візуальний супровід. Усі ці елементи додають тексту сенсового навантаження.
Автор-декламатор створює взаємодію з аудиторією: слухачі стають співучасниками події, відгукуючись на ритм, голос і послання поета. Голос, як інструмент, задає ритм і мелодику твору. Рухи, жести й положення тіла підкреслюють зміст і драматизм тексту.
Коли автор додає до виступу пісню, танець або має підтримку вокалістів чи хореографів, це працює на декількох рівнях одночасно: підсилює текст, підтримує автора й головне — впливає на емоції глядача.
Сьогодні, для створення більш глибокого перформативного досвіду, до цього додається використання мультимедійних технологій: світла, звуку, відеопроєкцій. Усе це разом формує цілісне враження, де слово оживає й стає багатовимірним мистецтвом.
Перший самопроголошений віршоумен. «Пермяко Віршоу» .
Я зупинюся на прикладі власного продукту. Все починалося із віршотелінгу — моєї інтерпретації сторітелінгу. Це були історії у віршах. На сцені звучали не тільки самі твори, але й дотепні та зворушливі історії про створення, втілення та навіть подальше життя цих віршів. Так народився проєкт «Віршотелінг».
Згодом виступи почали трансформуватися в поетичні стендапи. До виконання віршів спершу долучилися окремі музиканти, а пізніше — цілі рок-гурти. У поезію влилася музика, з’явилися несподівані інтерпретації й переспіви рок-хітів українською мовою. Так народився перформанс «Любов, рок-н-рол і V».
З часом виступи еволюціонували ще більше. Вірші зазвучали у супроводі оркестру, а потім до них приєднався балет. Поетичний перформанс переріс у повноцінний концерт із драматургією, сценографією та режисурою. Почали використовувати екрани та декорації.
Так народилися масштабні проєкти: «Вірші. Джаз. Сейшн» ( виступи з відомим колективом Jazz in Kyiv) та спектакль «Ніжні переможуть», який і став частиною бренду Пермяков Віршоу.
Мої прихильники — читачі й діячі мистецтв — шукали слова, щоб описати мене. Поет, прозаїк, письменник, літератор… Сучасний стендап-кобзар, менестрель, бард, трубадур, декламатор, актор…
Так з’явився образ: автор на сцені. Автор не лише текстів, але й їх сценічного втілення. Це не просто сторітелінг у віршах, а ціле шоу. ВірШОУтелер. Віршоумен.
Так народився Пермяков Віршоу, а моя остання вистава «Ніжні переможуть» уже йде під цим ім’ям, закріпленим навіть як торгова марка.
«Залізна евакуація» – документальний театр про героїзм
Спочатку було слово. Це була книга — збірка задокументованих свідчень, почуттів, історій відданості та сили залізничників. У ній — розповіді про порятунок і надію, про воєнний і евакуаційний досвід, щоденний героїзм працівників української залізниці.
Ідея створення формату документального театру виникла під час підготовки до презентації книги. Я вирішив: «Ніяких книгарень і модераторів!».
Локація — вокзали.
Декорації — забуті чи кинуті валізи, візки, матраци, іграшки, одяг.
На екрані — хроніка перших днів війни, робота української залізниці у критичних умовах.
Для читання я обрав десяток історій, які показують різні аспекти героїчної праці: порятунок людей, роботу вокзалів і поїздів під обстрілами, ремонт мостів і колій, евакуацію палаючих цистерн, блокування руху ворожої техніки.
Особливість вистави полягала в тому, що читали ці історії зіркові актори, до яких у кожному місті приєднувалися місцеві знаменитості. Вистави проходили на вокзалах в будь-яких умовах, але найцікавішим моментом було те, що у залі часто сиділи самі герої цих подій. Актори дізнавалися, кого саме вони „зіграли”, вже після виступу. Це створювало неймовірний емоційний зв’язок між виконавцями, публікою й справжніми героями.
Проєкт отримав міжнародне визнання. У Буенос-Айресі, Барселоні та Валенсії вистави проходили мовою перекладу книги на іспанську. У Варшаві, Кракові й Відні я сам читав історії, які супроводжувалися відеоматеріалами. Здається, цей біль і ця надія були зрозумілими всім, навіть без перекладу.
Замість післямови
Обидва згаданих вище перформанси були представлені в різних містах України та за кордоном. Проєкт «Віршоу» навіть отримав стипендію та підтримку Українського культурного фонду.
Попереду ще амбітніші проєкти та задуми. Але про них — згодом.
Український літературний критик Євген Баран відзначив:
«Так, це вже не зовсім література, це літературно-театралізований мікс, але різновіковій публіці цікаво слухати харизматичного й експресивного автора. Його вірші — своєрідні джазові, рок-н-рольні композиції та імпровізації. Вони дуже соціальні й конкретні. З початком повномасштабної російської агресії наскрізною ниткою проходить тема війни — трагічна, драматична, але домінує жанр оптимістичної трагедії. Оповідання за формою ближчі до бувальщин і есеїв, але сюжети динамічні, діалоги живі. Добре, що у нас є такі автори, які не страждають “муками творчості”, а роблять те, що потрібно і вчасно. І попробуй сказати, що це не література, якщо вона б’є ворога і лікує душі українців. І, що не менш важливо, — відкриває героїчний дух українства світові».
Я і сам із задоволенням відвідую поетичні імпрези та перформанси інших авторів, беру участь у збірних концертах і бачу, як розвивається перформативність поезії.
Проте іноді, навіть мені, коли за вікном непогода, хочеться налити чашку гарячого чаю, взяти до рук книгу поезії й просто почитати. Побути з віршами сам на сам. Тихо. Інтимно.