Sny Tarasa Szewczenki o życiu w prawdzie, sprawiedliwości i pokoju wśród narodów Europy i świata – koncert Szewczenkowski w Krakowie 

Сни Тараса Шевченка про життя в правді, справедливості та мирі між народами Європи і світу – Шевченківський концерт у Кракові 

9 березня 2025 року, 12:00 – 9 marca 2025 roku, godz. 12:00

Aula Collegium Novum Uniwersytetu Jagiellońskiego, ul. Gołębia 24, Kraków

 

​Zarząd, pracownicy oraz sympatycy
Fundacji św. Włodzimierza Chrzciciela Rusi Kijowskiej w Krakowie
oraz Związku Ukraińców w Polsce, Koło w Krakowie
serdecznie zapraszają na muzyczno-literacki koncert poświęcony jubileuszowi
211. rocznicy urodzin Tarasa Szewczenki

Управа, працівники та приятелі
Фундації св. Володимира Хрестителя Київської Руси у Кракові
та Об’єднання українців у Польщі, Гурток у Кракові
сердечно запрошують на музично-літературний концерт, присвячений ювілею
211-річчя від дня народження Тараса Шевченка

Програма – Program

 

 

 

Włodzimierz Mokry

Sny Tarasa Szewczenki o życiu w prawdzie, sprawiedliwości i pokoju wśród narodów Europy i świata

 

Wtedy to właśnie nad Betlejem

Błysnęła gwiazda. Prawdy słowo,

Słowo miłości i nadziei

Wzeszło nad światem gwiazdą nową,

Pokój i miłość zwiastujące

Ludziom na ziemi.

 

W 1857 roku, zwolniony z karnej kompanii wojsk carskich Taras Szewczenko, po dziesięciu latach rozmyślań nad Biblią, własną dolą i losem Ukrainy, najpierw w poemacie Neofici i w wierszu Dola, a następnie w poemacie o Bogarodzicy Maria potwierdził po raz kolejny, że najważniejszym celem w dalszym programie jego poetyckiego działania będzie dążenie do przywrócenia utraconej przez złych proroków prawdy. Tylko w prawdzie poeta widział wewnętrzne źródło życia moralnego społeczeństwa, kierującego się chrześcijańską miłością bliźniego. Słowo prawdy – jak czytamy w powyższym motcie z Neofitów – wzeszło jak „zorza nad Betlejem” i już w postaci wcielonej, w żywym ciele Chrystusa objawiło się wśród ludzi na ziemi przynosząc im „pokój i radość”.

W ten sposób wyraził Szewczenko zgodne z ewangelią św. Jana zdanie, że „łaska i prawda przyszły przez Jezusa Chrystusa”. Nawiązując do Listów Apostolskich, z których pochodzą motta kilku ważnych utworów poety (Stypa – Tryzna, Sen, Do umarłych żywych i nienarodzonych…), pragnął Szewczenko za pośrednictwem słowa poetyckiego utrwalić w świadomości swych rodaków wiarę, że przez słowo prawdy chrześcijanie zostali stworzeni do nowego życia.

Natomiast dostrzeżenie w gwieździe Betlejemskiej zapowiedzi zejścia na ziemię „słowa świętej prawd”, pozostaje w zgodzie z teologią św. Jana Apostoła, którego następujące słowa widnieją jako motto słynnego poematu Sen. Komedia: „Ducha Prawdy, którego świat przyjąć nie może, ponieważ Go nie widzi ani nie zna”.

***

Bohaterowie Neofitów Szewczenki są świadomi, że ich droga do wolności i zbawienia prowadzi przez cierpienie w imię prawdy i sprawiedliwości, co podkreślił poeta poprzedzając poemat o pierwszych Apostołach chrześcijaństwa następującym mottem, zaczerpniętym z Proroctwa Izajasza: „Tak mówi Jahwe: Zachowajcie prawo i przestrzegajcie sprawiedliwość, bo moje zbawienie już wnet nadejdzie i moja sprawiedliwość ma się objawić”.

Świadomi tego, że zapowiadane przez proroka Izajasza zbawienie dokonało się przez zamęczonego na krzyżu i zmartwychwstałego Chrystusa, jego pierwsi wyznawcy – bohaterowie Neofitów przepełnieni nadzieją i dlatego choć „zakuci w kajdany” radośnie modlą się przed krzyżem:

 

Klęcząc, gorąco się modlili

Zakuci w pęta neofici,

Modlili się radośnie.

 

Radość ogarnia bohaterów poematu Neofici dwukrotnie: po narodzeniu i zmartwychwstaniu Chrystusa. Spełniły się bowiem proroctwa cytowanych przez poetę Izajasza i Jeremiasza, nad Betlejem wzeszło „słowo prawdy, miłości i nadziei” (Neofity) i przyniosło ludziom „na ziemię pokój i radość”. Niesione przez Chrystusa „słowo prawdy” doprowadziło do ukrzyżowania Syna Bożego, który swym Zmartwychwstaniem ukazał człowiekowi możliwość przejścia od świata cielesnego do świata duchowego.

Pojęcie Krzyża jest konieczne, by oddzielić świat ducha i świat ciała. Jako Bóg-Syn Chrystus pozostał wierny Ojcu, a jako Bóg-Człowiek wytrwał w miłości do człowieka, godząc się na cierpienie i śmierć, którą odkupił grzechy ludzi, by mogli oni „żyć dla sprawiedliwości”.

***

Pragnienie Szewczenki, by jego rodacy podążali do duchowego zwycięstwa drogą wskazaną przez Chrystusa, dźwigając „krzyż-kajdany” aż „po sam kres”, można traktować jako pełną chrześcijańskiej cierpliwości wiarę w oczyszczającą moc cierpienia i ofiary.

Bez Matki Boskiej, która przyniosła ludziom na ziemię „pokój i radość” (Neofity), bez Bogarodzicy, „nie znalibyśmy do dziś” (Maria) ani „prawdy na ziemi, ani wolności”. Prawda, wolność i miłość nie tylko przyszła na świat przez Maryję, w jej Synu Chrystusie. Po śmierci Jezusa, Szewczenko przedstawia Bogarodzicę jako tę, która stała się niezłomną kontynuatorką dzieła Syna. Matka Boska, choć „duch swojego świętego słowa” tchnęła nawet w „upadających na duchu” Jego najbliższych uczniów, to jednak – jak przypomina poeta – przyszło jej umrzeć z głodu pod płotem, mimo że „nazwane imieniem Jej Syna miłość i prawda” rozeszły się po całym świecie:

 

I w imię Twego Syna,

Twego cierpiącego dziecka,

Miłość i prawdę roznieśli

Po całym świecie. A Ty pod płotem,

Sumując w zaroślach

Umarła z głodu. Amen.

 

Zarówno z analizowanych tu utworów Szewczenki, nawiązujących do wątków wczesnochrześcijańskich, jak i z całego dzieła pisarza wynika jasno jego przekonanie, że tryumf prawdy i wolności musi być okupiony wieloma cierpieniami i ofiarami. Mimo to głoszenie światu „świętej prawdy” czyni swoim programem i zadaniem, czemu daje wyraz w swym poetyckim tryptyku: Dola, Do muzy i Sława. Program ten powstał w rok po napisaniu poematu o propagujących „żywą prawdę” Neofitach, jego celem miało być dalsze konsekwentne głoszenie prawdy na wszystkich płaszczyznach życia duchownego, społecznego i politycznego, włącznie z prawdą o historii Ukrainy i jej stosunkach z sąsiadami, głównie Polakami i Rosjanami. Szczycąc się tym, że bez względu na prześladowania szedł przez życie najprostszą drogą i nie pozostawił za sobą „ziarna nieprawdy”, zwracał się poeta z ponowną prośbą do „doli”, by go nie opuszczała i „uczyła niezakłamanymi ustami głosić prawdę”. Do prawdy tej chce iść sprawdzoną przez siebie, okupioną cierpieniem „najprostszą drogą”:

 

Nie opuść mnie ni wśród zamglonej

Nocy, ni we dnie, ni nad ranem.

Według nauki twej natchnionej

Każ ustom mym niezakłamanym,

Żeby głosiły prawdę one.

 

***

Stworzony przez Szewczenkę program powstał w oparciu o zasady chrześcijańskie i dlatego w sposób naturalny prowadził także do sakralizacji historii. Prawda to także prawda o historii Ukrainy i jej stosunkach z zachodnimi i wschodnimi sąsiadami, Polakami i Moskalami. Historia ma odsłaniać prawdę najbardziej gorzką, oczyszczającą i wyzwalającą człowieka z zakłamania. Historia – jak wynika z wiersza Rżawiec – ma sens tylko jako „historia-prawda”. Ustalona zgodnie z faktami i akceptowana przez pokolenia prawda nie może być zmieniana i wypaczana, a wtedy staje się nienaruszalną, wręcz świętą.

Takie traktowanie historii zobowiązuje do mówienia prawdy o okrutnym carze Piotrze I i jego „sobakach”, którzy po bitwie pod Połtawą zrujnowali Sicz Zaporoską, a niedobitych Kozaków zakopali w bagna podczas budowy Petersburga. Ten epizod z historii zrywu hetmana Mazepy o wolność Ukrainy, o którym nie chcieli śpiewać „oniemiali ze strachu kobzarze-bandurzyści”, Szewczenko wręcz sakralizuje. Znając „historię-prawdę” o Kozakach, którzy po klęsce pod Połtawą „modlili się ukradkiem” przed ikoną Matki Boskiej w Benderach na terytorium tureckim, Bogarodzica wymodliła wraz z Kozakami ich powrót na Hetmańszczyznę i „do dziś” w Cerkwi w Rżawcu „opłakuje Kozaków”, zamęczonych w bagnach Petersburga:

 

Powrócili Zaporożcy,

Przywieźli ze sobą

Na Hetmańszczyznę ten cudowny

Obraz Przenajświętszej.

Postawili w Rżawcu

W murowanej cerkwi.

I tam ona dotąd płacze

Za nami Kozakami.

 

Poprzez moc cudownej ikony Matki Boskiej Rżawieckiej Bóg dał świadectwo swej obecności w życiu narodu ukraińskiego. Stworzony został jeszcze jeden bardzo ważny, bo żywy fakt sakralny w historii Ukrainy. W dzieje Kozaczyzny, będącej dla Ukraińców ucieleśnieniem najwyższych ideałów wolności, wpisana została cudowna ikona Tej „Miłosiernej i opłakującej” Kozaków jak „własnego Syna” Matki Boskiej, za której pośrednictwem Chrystus-Zbawiciel wszedł do rodzaju ludzkiego, a której powierzył Ruś Kijowską już w XI wieku syn Włodzimierza Chrzciciela – Jarosław Mądry. Poprzez fakt „wejrzenia na łzy” Kozaków i wstawiennictwo Matki Boskiej Rżawieckiej zwiększyła się liczba dzieł dokonanych na ziemi przez Boga, a więc dodana została jeszcze jedna wartość sakralna w historii Ukrainy.

Sakralizowanie historii, zobowiązujące do jej odkłamania i odsłonięcia czystej, wręcz „świętej prawdy”, pozwala Szewczence demaskować fałsz i polemizować ze stworzonymi przez panujących dla własnych interesów półprawdami czy nieprawdami, które rozpowszechniano m.in. o hajdamakach, traktowanych nie jako zdesperowanych chłopów walczących o sprawiedliwość i „świętą prawdę – wolność”, lecz jako złodziei i rozbójników, co wyraża poeta w poemacie Chłodny Jar, gdy przytacza, biorąc w cudzysłów następującą obiegową rosyjskojęzyczną opinię:

 

„Hajdamaki to nie wojsko,

To łotry, to zbóje,

To w historii naszej plama…”

 

Po przytoczeniu tej opinii następuje jej bardzo kategoryczna, negatywna ocena. Poeta demaskuje tę oficjalną, świadomie zafałszowaną przez Moskali prawdę, zwracając się bezpośrednio, niemalże personalnie do autorów i propagatorów tych kłamstw, w które „nie uwierzy żaden myślący człowiek”, a tym bardziej bojownik czy działacz wolnościowy:

 

Łżesz, najemny szujo!

Ni za wolność, ni za prawdę

Zbój stawać nie będzie,

Nie rozkuje z kajdan ludu

Zakutego wszędzie […]

Nie przeleje krwi serdecznej

Za swoją krainę.

 

***

Ucieleśnione „słowo świętej prawdy” to wartościowo najwyższa, bo najpierw żyjąca wśród ludzi, „niedomęczona” i zmartwychwstała, a więc żywa prawda.

Dlatego w stworzonej we wstępie do Neofitów modlitwie do Bogarodzicy, poeta prosi swą nową orędowniczkę i pocieszycielkę, by posłała mu „świętej prawdy głos nowy” i dała proroczą siłę jego słowom. Tylko bowiem za wstawiennictwem Błogosławionej Matki Świętej, rozumiejącej najbardziej utrapionych, słowa poety rozpalą i wzruszą serca jego rodaków i jak „kadzidło Bożej prawdy będą się święcić” w całej Ukrainie:

 

Święta prawa Matko […]

Ześlij mi święte słowo,

Świętej prawdy głos nowy! […]

By słowo płomień zbudziło,

By ludziom serca roztopiło

I na Ukrainie się rozniosło

I na Ukrainie się świeciło

To Słowo, jak kadzidło Boże,

Kadzidło prawdy. Amen.

 

 

Володимир Мокрий

Сни Тараса Шевченка про життя в правді, справедливості та мирі між народами Європи і світу

 

Тойді вже сходила зоря

Над Віфліємом. Правди слово

Святої правди і любові

Зоря всесвітняя зійшла!

І мир, і радость принесла

На землю людям.

 

По десяти роках роздумів над Біблією, власною долею і долею України, звільнений зі штрафної роти царських військ Тарас Шевченко спочатку в поемі «Неофіти» і вірші «Доля», а потім у поемі про Богородицю «Марія» ще раз підтвердив, що найважливішою метою в подальшій програмі його поетичної діяльности буде прагнення до відновлення втраченою злими пророками правди. Тільки у правді поет бачив внутрішнє джерело подальшого життя суспільства, що керується християнською любов’ю до ближнього. Слово правди, читаємо в «Неофітах», зійшло мов зоря над Вифлиємом і вже у втіленій формі, у живому тілі Христа з’явилося серед людей на землі, несучи їм мир і радість.

У такий спосіб Шевченко виразив згідну з Євангелією від Йоана думку про те, що «благодать і істина прийшли через Ісуса Христа». Покликаючись на апостольські послання, звідки взято епіграфи його кількох важливих творів («Тризна», «Сон», «І мертвим, і живим…»), Шевченко прагнув за посередництвом поетичного слова утвердити у свідомості співвітчизників віру в те, що завдяки слову правди християни були створені для нового життя.

Убачання ж у Вифлиємській зірці провіщення того, що на землю зійде «слово святої правди», згідне з теорією апостола Йоана, наступні слова якого вибрано епіграфом до знаменитої поеми «Сон (Комедія)»: «Духа істини, якого світ не може сприйняти, бо не бачить його і не знає».

 

***

 

Герої Шевченкових «Неофітів» свідомі того, що їхня дорога до волі і спасіння веде через страждання в ім’я правди і справедливости, що підкреслив поет, спорядивши поему про перших апостолів християнства наступним епіграфом, почерпнутим із Пророцтва Ісаї: «Так говорить Ягве: “Пильнуйте суду й чиніть справедливість, бо моє спасіння скоро вже прийде і моя справедливість відкриється”».

Свідомі того, що провіщене пророком Ісаєю спасіння відбулося через замученого на хресті і воскреслого Христа, його перші новонавернені – герої «Неофітів» – сповнені надії, і тому вони, хоча й закуті в кайдани, радісно моляться перед хрестом:

 

Молились,

Молилися перед хрестом

Закуті в пута неофіти,

молились радостно.

 

Радість охоплює героїв поеми «Неофіти» двічі: по народженні і по воскресінні Христа. Збулися-бо пророцтва Ісаї та Єремії, що їх указує поет: над Вифлиємом зійшло «слово правди», «любови» й «надії» («Неофіти») і принесло людям на землю «і мир, і радость». «Слово правди», що його ніс Христос, привело до розп’яття Сина Божого, який своїм Воскресінням вказав людині можливість переходу від світу тілесного до світу духового.

Поняття Хреста конечне, щоб відділити світ духу від світу тіла. Як Бог-Син, Христос залишався вірний Отцю, а як Бог-Людина, він вистояв у любові до людини, погоджуючись на страждання і смерть, якою спокутував гріхи людей, щоб вони могли «жити для справедливости».

 

***

 

Шевченкове прагнення, щоб співвітчизники стреміли до духової звитяги шляхом, указаним Христом, несучи «хрест-кайдани» аж «до самого краю», можна трактувати як повну християнського терпіння віру в очищувальну силу страждання і жертви.

Без Божої Матері, яка принесла людям на землі «і мир, і радость» («Неофіти»), без Богородиці «ми б не знали І досі правди на землі! Святої волі!» («Марія»). Правда, воля і любов не тільки прийшли на світ через Марію, у її Сині Христі. По смерті Ісуса Шевченко подає Богородицю як таку, що стала незламною продовжувачкою Синової справи. Хоча Божа Мати «своїм святим огненним словом» удмухнула «дух святий свій» в «душі убогії» занепалих духом Синових учнів, їй самій, як згадує поет, довелося, сумуючи, померти з голоду під тином, у бур’яні, попри те, що з іменем Її Сина любов і правда розійшлися по всьому світу.

Як з аналізованих тут Шевченкових творів, що перегукуються з ранньохристиянськими мотивами, так і з усієї його творчости ясно випливає, що тріумф правди і волі мусить бути спокутуваний багатьма стражданнями і жертвами. Попри це, проповідь світу «святої правди» він робить своєю програмою і завданням, чому дає вираження в поетичному триптиху «Доля», «Муза», «Слава». Ця програма постала через рік по написанні поеми про «неофітів», які пропагують «живу правду»; метою поета мала бути подальша послідовна проповідь правди на всіх площинах духового, суспільного й політичного життя, вкупі з правдою про історію України та її відносини з сусідами, головно поляками і росіянами. Пишаючись тим, що, незважаючи на переслідування, він ішов по житті найпростішим шляхом і не залишив за собою «зерна неправди», поет звертався з повторним проханням до «долі»:

 

Не покидай мене. Вночі,

І вдень, і ввечері, і рано

Витай зо мною і учи,

Учи неложними устами

Сказати правду.

 

***

 

Створена Шевченком програма постала в оперті на християнські засади, а тому вона природним чином вела також до сакралізації історії. Правда – це теж правда про історію України та її відносини з західними і східними сусідами, поляками й росіянами. Це історія, повна трагізму, і хоча розповіддю правди про «діла» котрогось з магнатів можна «перелякать саме пекло», усе ж не можна цієї страшної історії замовчувати. Історія, таким чином, має відкривати саме цю найгіркішу правду, яка очищає і звільняє людину від лицемірства. Історія, як випливає з вірша «Іржавець», має сенс тільки як «історія-правда». Усталена згідно з фактами і схвалена поколіннями правда не може бути змінювана і викривлювана, вона відтак стає непорушною, просто «святою».

Таке трактування історії зобов’язує до говоріння правди не тільки про війни і чвари з поляками, а й про жахливого царя Петра I та його «собак», які після битви під Полтавою зруйнували Запорозьку Січ, а недобитих козаків закопали в болотах під час будови Петербурга. Цей епізод з історії повстання гетьмана Мазепи за волю України, про який не хотіли співати «онімілі з переляку» кобзарі-бандуристи, Шевченко просто сакралізує. Знаючи «історію-правду» про козаків, які після поразки під Полтавою «крадькома молилися» перед «образом Пресвятої» в Бендерах на турецькій території, Божа Матір вимолила разом з козаками їхнє повернення на Гетьманщину і «досьогодні» в церкві в Іржавці оплакує козаків, замучених у болотах Петербурга:

 

Вернулися запорожці,

Принесли з собою

В Гетьманщину той чудовий

Образ Пресвятої.

Поставили в Іржавиці

В мурованім храмі.

Отам вона й досі плаче

Та за козаками.

 

Через силу чудотворної ікони Іржавецької Божої Матері Бог засвідчив свою присутність у житті українського народу. Було створено ще один дуже важливий – бо живий – сакральний факт в історії України. В історію Козаччини, яка для українців є втіленням найвищих ідеалів волі, було вписано чудотворну ікону «милосердої» Божої Матері, яка плаче за козаками, «неначе за сином», за посередництвом якої Христос-Спаситель увійшов до людського роду і якій довірив Київську Русь уже в XI ст. син Володимира Хрестителя – Ярослав Мудрий. Через той факт, що Бог зглянувся на сльози козаків і заступництво Іржавецької Божої Матері, збільшилася кількість справ, звершених Богом на землі, а отже, була додана ще одна сакральна цінність в історії України.

Сакралізація історії зобов’язує до її очищення від брехні й оголення чистої, просто «святої правди», а тому дає змогу Шевченкові демаскувати фальш і полемізувати з півправдами чи неправдами, що їх творять і поширюють правлячі кола, зокрема про гайдамаків, котрих трактують не як селян, що впали у відчай і борються за справедливість та «святую правду-волю», а як злодіїв і розбійників, що виражає поет у вірші «Холодний Яр», наводячи в лапках наступну узвичаєну російськомовну думку:

 

«Гайдамаки не воины, –

Розбойники, воры.

Пятно в нашей истории…»

 

Після наведення цієї думки подано її дуже категоричну, негативну оцінку. Поет демаскує цю офіційну, свідомо зафальшовану “москалями” правду, звертаючись безпосередньо, майже персонально до авторів і пропагандистів цих брехень, у які не повірить жодна мисляча людина, а тим більше борець за волю:

 

Брешеш, людоморе!

За святую правду-волю

Розбойник не стане,

Не розкує закований

У ваші кайдани

Народ темний […].

 

***

 

Утілене «слово святої правди» – це цілісно найвища правда, бо вона поперед усього живе серце людей, «недомучена» і воскресла, а отже, жива.

Тим-то у вміщеній у вступі до «Неофітів» молитві до Богородиці поет просить свою нову заступницю і розрадницю послати йому «Святої правди голос новий» і дати пророчу силу його словам. Адже тільки завдяки заступництву Благословенної Святої Матері, яка найкраще розуміє стражденних, поетові слова розпалять і зворушать серця співвітчизників і, мов кадило Божої правди, світитимуть на цілій Україні:

 

Святая праведная мати

[…]

Пошли мені святеє слово,

Святої правди голос новий!

[…]

Щоб слово пламенем взялось,

Щоб людям серце розтопило,

І на Украйні понеслось,

І на Украйні освятилось

Те слово, Божеє кадило,

Кадило істини. Амінь.

 

 

Валентина Кузьмін
віце-консул України в Кракові

Шановні гості, дорогі співвітчизники, представники польської громади й організатори цього заходу!

Сьогодні, у цей особливий день, ми зібралися не лише відзначити 211-ту річницю від дня народження Тараса Шевченка, а й щоб через століття відчути його живий голос — голос, який закликає до свободи, гідності та незламності. Голос, що лунає зі сторінок «Кобзаря» і обіймає наші серця теплом надії, навіть коли наш народ мужньо протистоїть російській агресії проти України.

Тарас Шевченко — це не просто поет. Це сонячний промінь української душі, символ нескореної волі, який сьогодні, як ніколи, надихає мільйони сердець! Його слова, немов зерна, проростають у кожній людині, яка бореться за правду, любов до рідної мови та право бути собою. У своїх творах він не лише описував і змальовував українську душу — він створив генетичний код нації, який об’єднує нас усіх, незалежно від кордонів та викликів часу.

Його вірші, такі як «Заповіт» та «Катерина», стали гімном віри у перемогу. Коли він писав: «Борітеся – поборете! Вам Бог помагає!», він заклав у наш ДНК незламність, яка сьогодні проявляється у сміливих серцях наших захисників, у руках волонтерів, у творчості митців, у мріях дітей, що будують нову Україну. Ці слова — не просто заклик, а пророцтво, яке ми кожного дня втілюємо в життя, стоячи плечем до плеча. Натхненні шевченківськими ідеалами, митці створюють мурали, де образи Кобзаря поєднуються із сучасними супергероями, символізуючи неперервність боротьби за ідеали.

Нехай спадщина Тараса Шевченка продовжує надихати нас на боротьбу за нашу свободу та гідність. Нехай його слова залишаються джерелом сили та надії для всіх нас.

Слава Україні та її незламному народові! І слава тим, хто береже її слово!

 

Wałentyna Kuźmin
Wicekonsul Ukrainy w Krakowie

Szanowni goście, drodzy rodacy, przedstawiciele społeczności polskiej i organizatorzy tej uroczystości!

Dziś, w tym szczególnym dniu, zebraliśmy się nie tylko po to, by uczcić 211. rocznicę urodzin Tarasa Szewczenki, ale także po to, aby usłyszeć jego żywy głos stulecia później – głos, który wzywa do wolności, godności i niezłomności. Głos, który emanuje ze stron Kobziarza i ogarnia nasze serca ciepłem nadziei, nawet gdy nasz naród odważnie opiera się rosyjskiej agresji na Ukrainę.

Taras Szewczenko jest nie tylko poetą. Jest promieniem słońca ukraińskiej duszy, symbolem niezłomnej woli, który dziś, bardziej niż kiedykolwiek, inspiruje miliony serc! Jego słowa, niczym nasiona, kiełkują w każdym człowieku, który walczy o prawdę, miłość do ojczystego języka i prawo do bycia sobą. W swoich dziełach nie tylko opisywał i przedstawiał ukraińską duszę — stworzył kod genetyczny narodu, który jednoczy nas wszystkich, bez względu na granice i wyzwania czasu.

Jego wiersze, takie jak „Testament” i „Katarzyna”, stały się hymnem wiary w zwycięstwo. Kiedy pisał: „Walcz – zwyciężysz, Bóg wam pomoże!” – wszczepił w nasze DNA niezłomność, która dziś objawia się w odważnych sercach naszych obrońców, w rękach wolontariuszy, w kreatywności artystów, w marzeniach dzieci budujących nową Ukrainę. Słowa te nie są tylko wezwaniem, ale proroctwem, które wcielamy w życie każdego dnia, stojąc ramię w ramię. Zainspirowani ideałami Szewczenki artyści tworzą murale, na których wizerunki Kobziarza łączą się z wizerunkami współczesnych superbohaterów, symbolizując ciągłość walki o ideały.

Niech dziedzictwo Tarasa Szewczenki nadal będzie dla nas inspiracją do walki o naszą wolność i godność. Oby jego słowa pozostały dla nas wszystkich źródłem siły i nadziei.

Chwała Ukrainie i jej niezłomnemu narodowi! I chwała tym, którzy chronią jej słowо!

 

 

Неофіти 1. Благословенная в женах, Святая праведная Мати Святого Сина на землі. Не дай в неволі пропадати, Летучі літа марне тратить. Скорбящих радосте! Пошли, Пошли мені святеє слово, Святої правди голос новий! І слово розумом святим І оживи, і просвіти! І розкажу я людям горе, Як тая мати ріки, море Сльози кровавої лила, Так, як і Ти. І прийняла В живую душу світ незримий Твойого розп’ятого Сина!.. Ти Матер Бога на землі! Ти сльози матері до краю, До каплі вилила! Ридаю, Молю ридаючи, пошли, Подай душі убогій силу, Щоб огненно заговорила, Щоб слово пламенем взялось, Щоб людям серце розтопило. І на Украйні понеслось, І на Україні святилось Те слово, Божеє кадило, Кадило істини. Амінь.

Neofici 1 Błogosławiona pośród niewiast, Święta prawa Matko Świętego Syna na ziemi, Nie daj mi zginąć w niewoli, Biegnące lata marnie tracić. Pocieszycielko utrapionych! Ześlij Ześlij mi święte słowo, Świętej prawdy głos nowy! I słowo rozumem świętym I ożyw, i oświeć je! Ja opowiem ludziom o żalach, Jak ta matka rzeki, morze Łez krwawych wylewała, Tak, tak jak i Ty. I przyjęła Do żywej duszy świat niewidzialny Twego ukrzyżowanego Syna!.. Ty jesteś Matką Boga na tej ziemi! Ty łzy matczyne aż po brzegi, Do kropli wylałaś! Płaczę, Szlochając proszę, ześlij I dodaj mej ubogiej duszy siłę, By ogniście przemówiła, By słowo płomień zbudziło, By ludziom serca roztopiło I na Ukrainie się rozniosło I na Ukrainie się świeciło To Słowo, jak kadzidło Boże, Kadzidło prawdy. Amen.

 

 

 

Неофіти   2. Тойді вже сходила зоря Над Віфлеємом. Правди слово, Святої правди і любові Зоря всесвітняя зійшла! І мир і радость принесла На землю людям. Фарисеї, І вся мерзенна Іудея Заворушилась, заревла, Неначе гадина в болоті. І Сина Божія во плоті На тій Голгофі розп’яла Межи злодіями. І спали, Упившись кровію, кати, Твоєю кровію. А Ти Возстав од гроба, слово встало, І слово правди понесли По всій невольничій землі Твої апостоли святії.

Neofici   2 Wtedy to właśnie nad Betlejem Błysnęła gwiazda. Prawdy słowo, Słowo miłości i nadziei Wzeszło nad światem gwiazdą nową, Pokój i miłość zwiastujące Ludziom na ziemi. Lecz w Judei Faryzeusze, niby w błocie Gady skłębione i syczące, Przeciwko prawdzie się zmówili, Syna Bożego pochwycili I wśród dwóch łotrów na Golgocie Ukrzyżowali. Spały kąty Upite krwią — krwią Twoją. A Ty Powstałeś z grobu, słowo wstało, I niewolniczą ziemię całą Z tą prawdą świętą w Twoim słowie Obeszli w krąg apostołowie.

 

 

 

 

Неофіти   3 А ти на березі стояла, Неначе темная скала. Не слухала і не ридала, А Алілуя подала За матерями християнам. Мов дзвони, загули кайдани На неофітах. А твій син, Єдиний твій! Апостол новий, Перехрестившись, возгласив: — Молітесь, братія! Молітесь За ката лютого. Його В своїх молитвах пом’яніте. Перед гординею його, Брати мої, не поклонітесь. Молитва Богові. А він Нехай лютує на землі, Нехай пророка побиває, Нехай усіх нас розпинає; Уже внучата зачались, І виростуть вони колись. Не месники внучата тії, Христові воїни святиє! І без огня, і без ножа Стратеги Божії воспрянуть. І тьми і тисячі поганих Перед святими побіжать. Молітесь, братія. Молились, Молилися перед хрестом Закуті в пута неофіти, Молились радостно. Хвала! Хвала вам, душі молодиє! Хвала вам, лицарі святиє! Вовіки-віки похвала!

Neofici   3 A ty nad brzegiem rzeki stałaś Jak nieruchoma, martwa skała. I nie słyszałaś, nie płakałaś, Lecz swoje „Alleluja” słałaś Razem z matkami chrześcijanom. Jak dzwony zabrzękły kajdany Na neofitach. A twój syn, Jedyny twój! apostoł nowy Przeżegnał się i tak powiedział: „Módlcie się, bracia! Wznieście modły Za okrutnego kata! Jego W swoich modłach wspominajcie. Ale przed złotym tronem jego Nigdy swych kolan nie zginajcie. Modlitwa — Bogu. No, a jemu Pozwólcie, niechaj włada ziemią. Niechaj proroków prześladuje, Niechaj nas więzi i krzyżuje. Wnukowie nasi już powstają, Nie na mścicieli wyrastają — To nauką nową już przejęci Chrystusa wojownicy święci! Oni bez ognia i bez noża Powstaną, strategowie boscy, I ćmę tysięcy bałwochwalców W obliczu świętych pokonają. Módlcie się, bracia!” Więc pod krzyżem Klęcząc, gorąco się modlili Zakuci w pęta neofici, Modlili się radośnie. Chwała! Chwała wam, ogniem ogarnięci! Chwała wam, wojownicy święci, Na wieki wieków wam chwała!

 

 

Володимир Мокрий

Заключне словао 

 

Твори у виконані камерального хору «Osanna» Греко-католицької парафії Воздвиження Чесного Хреста у Кракові, Вікторії Шаманської та Ольги Цимбалюк, Народної капели бандуристок «Зоряниця» зі Львівського національного університету імені Івана Франка – де я був, та й взагалі, пісні, які я чув по усій Україні – де я їздив, черговий раз підтверджують, що там де «наша пісня, наша душа не вмре, не загине» – от «де люди наша слава – слава Україні» – героям слава!

 

Прошу Панства.

Хочу від серця хочу сказати найщиріші слова подяки всім, які тут приходять, прийшли і я думаю будуть приходити щороку. Приходити, щоб вшанувати такого пророка як Тарас Шевченко, який спілкувався також з Адамом Міцкевичем, та писав до поляків, які тоді, як і тепер, та й потім будуть, сварилися з українцями. Але Шевченко писав до них: «Подай же руку козакові. І серце чистеє подай! І знову іменем Христовим. Ми оновим наш тихий рай».

Ще Шевченко писав, що ми «діждемося Вашингтона з новим і праведним законом. А діждемось-таки колись. Не сотні вас, а міліони». Хоча нині, коли є президент Дональд Трамп, а в кремлі відомо хто сидить – не відомо як то буде.

При цій нагоді я хочу також подякувати усім ініціатором і авторам виданої Фундацією св. Володимира Хрестителя Київської Руси у Кракові «Антології сучасної української новелісти», яка має підзаголовок «Мереживо долі, або вишиванка». Обкладинку до цієї книжки зробила Галина Соболь з Харкова. Сама ця обкладинка натхнена волею перемоги, якої ми діждемося.

Читаючи Тараса Шевченка, якого тут прекрасно презентували, я ще скажу про тих хто нас не розуміє і нас гнобить – мені їх жаль. Маю надію що вони схаменуться. Бо що ж вони наробили:

 

Москалі розпочали на весь світ руїну!

Коли стали нападати на всю Україну!

Не навчились мирно жити, людей шанувати.

Вони знають лиш брехати, немічних вбивати!

Люди Господа благають, віри не втрачають,

Що й москалі колись в ясне небо глянуть.

Де сім’я пшеницю жне, діток доглядає.

Й вірить, що на Божім світі мир для всіх настане.

 

Хочу щоб ми закінчили наш концерт піснею «Боже великий, єдиний, нам Україну храни». Дякую