Фундація св. Володимира Хрестителя Київської Руси в Кракові сердечно запрошує на урочисту презентацію книжки «Антологія сучасної української новелістики» в трьох мовах, яка відбудеться 16 травня 2026 о 16:00 в концертному залі Музею японської культури Манггха в Кракові (Muzeum Sztuki i Techniki Japońskiej Manggha, https://manggha.pl) за адресою: ul. M. Konopnickiej 26, Kraków

Вхід виключно за іменними запрошеннями.

Презентація стане особливою нагодою для зустрічі авторів, перекладачів, організаторів та представників дипломатичного, академічного, культурного й медійного середовища — у просторі представлення та спільного відзначення появи масштабного міжнародного видання, створеного з великою увагою до якості тексту й перекладу та до присутності української літератури в міжнародному контексті.

У програмі вечора:

привітання від офіційних гостей;

особиста подяка кожному з авторів і вручення авторських примірників та дипломів;

розмова про ідею та шлях створення Антології;

концертна частина; виконавці: Артем Козира – скрипка, Маркіян Івашкевич – фортепіано; Ольга Цимбалюк – фортепіано;

святковий фуршет.

Для нас є важливим особисто подякувати тим, без чиєї участі поява Антології була б неможливою, і розділити момент її публічного народження.

Подія має закритий характер і призначена насамперед для авторів та всіх, хто працював над втіленням  Антології. До зустрічі на цій особливій, знаковій і красивій події, створеній з повагою до книги, авторів і сучасної української літератури.

---

 

Замість вступу
Володимир Мокрий

Пишу ті, пливучі з мого серця, слова замість вступу до «Антології сучасної української новелістики – Мереживо долі або Вишиванка».
Мені неодноразово пощастило відвідувати Донецьк, познайомитися з родиною й побувати в хаті Василя Стуса та подихати тим самим «повітрям величного українського степу», а також познайомитися з людьми, яких я, як і автор «Донецьких історій» Володимир Рафеєнко, «не бачив уже десять років і яких, напевно, більше не побачу ніколи».
Перебуваючи в хаті Василя Стуса, я подарував сім’ї поета «Краківські українознавчі зошити» (1993, т. 1–2), де у своїй статті під заголовком «Дорога Василя Стуса до незалежної України» цитую у власному перекладі на польську мову шість рядків вірша закатованого в совєтському таборі, вже за часів «перєстройки», українського поета-шістдесятника:

Як добре те, що смерти не боюся
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що вам, лукаві судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст.
Що жив-любив і не набрався скверни,
зненависти, прокльону, каяття.

Так як у совєтських часах Василь Стус, так і нині сучасні письменники своїм поетичним словом, але також і зі зброєю в руках, захищають українську, донецьку землю від московської навали. Як хоча б український поет, прозаїк і військовий Борис Гуменюк, який у своєму «Заповіті» пише:

Сьогодні знову копаємо землю
Цю ненависну донецьку землю
Цю черству закам’янілу землю
Тулимося до неї
Ховаємось у ній
Ще живі.
Ми ховаємося за землю
Сидимо в ній тихо
Наче малі діти за маминою спиною
Ми чуємо як б’ється її серце
Як вона втомлено дихає
Нам тепло й затишно
Ще живі.
Завтра ми вже будемо мертві
Може багато з нас
Може всі. […]
Але це буде завтра.
А сьогодні ми ще копаємо землю
Цю дорогу українську землю
Цю солодку ласкаву землю
Пишемо гуртом саперними лопатками
На її тілі
Останній вірш української літератури.
Ще живі.

Незважаючи на слова Бориса Гуменюка, я впевнений, що будуть написані ще сотні, тисячі, мільйони оповідань та віршів української літератури. Я впевнений, що в Україну та в домівки українських родин завітає мир. Про що я, перечитуючи Тараса Шевченка, писав у виданій у 2024 році книжці «Образ Прометея та універсальні біблійні істини у творчості Тараса Шевченка»:

Москалі розпочали на весь світ руїну!
Коли стали нападати на всю Україну!
Не навчились мирно жити, людей шанувати.
Вони знають лиш брехати, немічних вбивати!
Люди Господа благають, віри не втрачають,
Що й москалі колись в ясне небо глянуть.
Де сім’я пшеницю жне, діток доглядає.
Й вірить, що на Божім світі мир для всіх настане.

Сьогодні, святкуючи 35-ліття видавничої діяльності Фундації св. Володимира Хрестителя Київської Руси у Кракові, видавництво «Швайпольт Фіоль» підготувало цю збірку українських новел з думкою показати українській, польській та світовій спільноті велич українського слова та талановитість українських творців.
Історії, які оповідають в новелах автори збірки, нерідко дуже драматичні й емоційні. Доля героїв новел, як і доля України, у часі, розв’язаної неоімперіальною російською владою, війни часто трагічна. Однак у кожній представленій новелі можна знайти ноти оптимізму, душевного піднесення – надії.
Цю надію видно вже на обкладинці книжки, підготовленої українською мисткинею Галиною Соболь, яка, власне, з оптимізмом старається дивитися у майбуття, хоча й живе під щоденними російськими обстрілами у багатостраждальному Харкові.
Отже і я пишу ці слова, маючи надію, що разом з читачами зможу поглянути у вічі авторам «Антології сучасної української новелістики» та подякувати: Володимиру Рафєєнко, Євгену Положію, Катерині Бабкіній, Мілі Гегельській-Шудрі, Наталії Смирновій, Юлії Перегуді, Ірині Феофановій, Олені Климовських, Інесі Доленик, Олені Скуловатовій, Анні Лимич, Квітці Наладі, Юлії Зіміній, Анні Багряній, Юлії Бережко-Камінській, Маріанні Кіяновській, Ксенії Ковальській, Ірині Мацко, Таїсії Наконечній, Михайлу Буджаку, Анні Конончук, Ірені Яніцькій, Володимиру Стецюку, Ларисі Рудак, Андрію Пермякову, Мар’яні Лелик, Галині Накутній, Олені Олійник, Анні Шпилевській, Анні Дьоміній, Світлані Вертолі, Ігорю Павлюку, Ользі Черкай, Олені Макарчук, Олександру Пономаренко, Ользі Деркачовій, Василю Горбатюку, Надії Шевляковій, Юлії Черевань…

 

---

 

Zamiast wstępu
Włodzimierz Mokry

Piszę te, płynące z mojego serca, słowa zamiast wstępu do Antologii współczesnej ukraińskiej nowelistyki – wyszywane losy. Kilkakrotnie miałem szczęście odwiedzać Donieck, poznać rodzinę i być w domu Wasyla Stusa, oddychać tym samym „powietrzem wielkiego ukraińskiego stepu” oraz spotkać ludzi, których – podobnie jak autor Historii donieckich Wołodymyr Rafiejenko – „nie widziałem już ponad dziesięć lat i których prawdopodobnie nigdy więcej nie zobaczę”.

Będąc w domu Wasyla Stusa, podarowałem rodzinie poety „Krakowskie Zeszyty Ukrainoznawcze” (1993, t. 1–2). W tym wydaniu, w artykule zatytułowanym Droga Wasyla Stusa do niepodległej Ukrainy, cytuję w moim własnym tłumaczeniu na język polski sześć wersów ukraińskiego
poety, zamęczonego w sowieckim łagrze już w czasach pierestrojki.

Jak dobrze, że śmierci się nie lękam
i nie pytam, czy ciężki jest mój krzyż,
przed tobą obłudny sędzio nie klękam
w przeczuciu dróg, co zaprowadzą wzwyż.
Że żyłem – kochałem i nie zhańbiłem
się nienawiścią, przekleństwem ni skruchą.

Tak jak w czasach sowieckich Wasyl Stus, tak i dziś współcześni pisarze swoim poetyckim słowem, ale także z bronią w ręku, walczą o ukraińską, doniecką ziemię z moskiewską nawałą. Jak choćby ukraiński poeta, prozaik i żołnierz Borys Humeniuk, który w swoim Testamencie pisze:

Dzisiaj znów kopiemy ziemię
Tę nienawistną doniecką ziemię
Tę czerstwą skamieniałą ziemię
Tulimy się do niej
Chowamy się w niej
Jeszcze żywi.
Wszyscy chowamy się za ziemię
Siedzimy w niej cicho
Niczym małe dzieci za matczynymi plecami
Słyszymy jak bije jej serce
Jak ona zmęczona oddycha
Jest nam ciepło przytulnie
Jeszcze żyjemy.
Jutro będziemy już martwi
Może wielu z nas
A może wszyscy. […]
Ale to będzie jutro
A dzisiaj jeszcze kopiemy ziemię
Tę drogą ukraińską ziemię

Tę słodką, łaskawą ziemię
Piszemy razem łopatami saperów
Na jej ciele
Ostatni wiersz ukraińskiej literatury. Jeszcze żywi.

Mimo przytoczonych słów Borysa Humeniuka, jestem pewien, że zostaną jeszcze napisane setki, tysiące, miliony opowiadań i wierszy ukraińskiej literatury. Jestem pewien, że do Ukrainy i do domów ukraińskich rodzin zawita pokój. Pisałem o tym, czytając ponownie Tarasa Szewczenkę,
w wydanej w 2024 roku książce Obraz Prometeusza i uniwersalne prawdy biblijne w dziele Tarasa Szewczenki:

Rozpętali Moskale na świecie ruinę!
Gdy zaczęli napadać znów na Ukrainę!
Nie umieją żyć w pokoju i ludzi szanować.
Wiedzą tylko, jak kłamać i słabych zabijać!
Ludzie proszą łaski Boga i wiary nie tracą,
Że Moskale kiedyś niebo zobaczą.
I jak Ukraińcy zbierają pszenicę, dzieci wychowują.
I od wszystkich na tym świecie prawdy oczekują.

Dziś, świętując 35-lecie działalności wydawniczej Fundacji św. Włodzimierza Chrzciciela Rusi Kijowskiej w Krakowie, wydawnictwo „Szwajpolt Fiol” przygotowało antologię ukraińskich nowel z myślą o ukazaniu społeczeństwu polskiemu, ukraińskiemu i całej wspólnocie międzynarodowej wielkości ukraińskiego słowa oraz talentu ukraińskich twórców.

Historie opowiedziane w nowelach przez autorów zbioru, często są bardzo dramatyczne i emocjonalne. Losy bohaterów nowel, podobnie jak los Ukrainy w czasie wojny rozpętanej przez neoimperialne władze rosyjskie, są często
tragiczne. Jednak w każdej przedstawionej noweli można odnaleźć nuty optymizmu, duchowego uniesienia – nadziei.

Tę nadzieję widać już na okładce książki, przygotowanej przez ukraińską artystkę Halynę Sobol, która z optymizmem stara się patrzeć w przyszłość, choć żyje pod codziennymi rosyjskimi ostrzałami w doświadczonym cierpieniem Charkowie.

Więc również i ja piszę te słowa z nadzieją, że razem z czytelnikami będę mógł spojrzeć w oczy autorom Antologii współczesnej ukraińskiej nowelistyki i podziękować: Wołodymyrowi Rafiejence, Yevhenowi Polozhijowi, Kateryni Babkinej, Mili Hehelskij-Szudri, Natalii Smyrnovej, Julii Perehudi, Irynie Feofanovej, Oleni Klymovskykh, Inesi Dolenyk, Oleni Skulovatovej, Annie Łymycz, Kwitci Naladi, Julii Ziminej, Annie Bahrianej, Yulii Berezhko-Kaminskiej, Mariannie Kijanowskiej, Ksenii Kowalskiej, Irynie Macko, Taisii Nakonechnej, Mychajłowi Budżakowi, Annie Kononchuk, Irenie Janickiej, Wołodymyrowi Stetsiukowi, Larysie Rudak, Andrijowi Permyakovowi, Marjanie Lełyk, Halinie Jewtuszyk (Nakutnej), Olenie Olijnyk, Annie Szpilewskiej, Annie Dominej, Svitlanie Vertoli, Ihorowi Pawlukowi, Oldze Cherkay, Olenie Makarczuk, Ołeksandrowi
Ponomorance, Oldze Derkaczowej, Vasylowi Horbatiukowi, Nadii Szewlakowej, Yulii Cherevan…

---

 

Instead of an Introduction
Włodzimierz Mokry

I write these words that flow straight from my heart, instead of a formal introduction to the Anthology of Contemporary Ukrainian Short Fiction – Embroidered by Fate: The Vyshyvanka.

I’ve had the good fortune, more than once, to visit Donetsk, to spend time in the house of Vasyl Stus and meet the poet’s family, to breathe the same “air of the majestic Ukrainian steppe,” and, like the author of “Donetsk Stories” Volodymyr Rafeyenko, to meet people whom, “I haven’t
seen in ten years and probably will never see again.”

While in Vasyl Stus’s house, I placed into his family’s hands the Kraków Ukrainian Studies Notebooks (1993, vols. 1–2), which includes my essay “The Road of Vasyl Stus toward an Independent Ukraine.” In that essay, I quoted these six lines of the Ukrainian Sixtiers poet (below in English translation), who was tortured to death in a Soviet labor camp during the era of “perestroika”:

How good it is that I do not fear death,
And do not ask how heavy is my cross
That I do not bow to you, deceitful judges
In foretaste of uncertain miles ahead.
That I lived and loved and never gathered filth,
Nor hatred, nor damnation, nor regret.

Just as Vasyl Stus did in Soviet times, so too do contemporary writers today defend Ukrainian – Donetsk – soil from Moscow’s onslaught, fighting not only with their poetic word, but also with weapons in hand. Take, for example, the Ukrainian poet, prose writer, and soldier Borys Humenyuk, who writes in his Testament:

Today we dig again the earth
This hated Donetsk earth
This hardened, stony earth
We press ourselves to her
We hide within her
Still alive.

We hide behind the earth
Sit quietly inside her
Like small children behind their mother’s back
We hear how her heart beats
Hear how she breaths wearily
It is warm and safe
Still alive.

Tomorrow we shall be dead,
Perhaps many of us,
Perhaps all of us. […]
But that will be tomorrow.

And today we are still digging this earth This dear Ukrainian earth, This sweet, gentle earth. With sapper shovels we inscribe together
Upon her body The final poem of Ukrainian literature. Still alive. And yet, despite the words of Borys Humenyuk, I am certain that hundreds, thousands, even millions of stories
and poems will still be written in Ukrainian literature. I am certain that peace will come to Ukraine and to the homes of Ukrainian families. I wrote about this, while rereading Taras
Shevchenko, in my 2024 book The Image of Prometheus and Universal Biblical Truths in the Work of Taras Shevchenko.

Ruin was unleashed upon the world
When the Muscovites rose against Ukraine!
They never learned the ways of peace, nor how to value humankind.
They know only deceit, and how to butcher the defenseless!
People lift their prayers to the Lord, faith unbroken,
That even the Muscovites will one day look up at a clear sky.
Where a family reaps the harvest and tends to their children.
Trusting that on God’s good earth peace shall come to all.

Today, as we celebrate the 35th anniversary of the publishing work of the Foundation of Saint Volodymyr the Baptizer of Kyivan Rus in Kraków, the Schweipolt Fiol Publishing House presents this collection of Ukrainian short stories with the intention of showcasing to Ukrainian, Polish, and global audiences the grandeur of the Ukrainian word and the talent of Ukrainian creators.

The stories told by the authors in this collection are often deeply dramatic and emotional. The fate of their protagonists – like Ukraine’s own fate in the war unleashed by neo-imperial Russian authorities – is frequently marked by tragedy. Yet within each story, one can find notes of optimism, spiritual uplift, and hope.

That hope can be seen even from the book’s cover, designed by Ukrainian artist Halyna Sobol, who strives to look toward the future with optimism, despite living under daily Russian shelling in long-suffering Kharkiv.

And so I write these words with the hope that, together with the readers, I may look into the eyes of the authors of the Anthology of Contemporary Ukrainian Short Fiction and offer my thanks to: Volodymyr Rafeyenko, Yevhen Polozhii, Kateryna Babkina, Mila Hegelska-Shudra, Nataliia
Smyrnova, Julia Pereguda, Iryna Feofanova, Olena Klymovskykh, Inesa Dolenyk, Olena Skulovatova, Anna Lymych, Kvitka Nalada, Yulia Zimina, Anna Bahryana, Yulia Berezhko-Kaminska, Marianna Kiyanovska, Kseniya Kovalska, Iryna Matsko, Taisiia Nakonechna, Mykhailo
Budzhak, Hanna Kononchuk, Irena Yanitska, Volodymyr Stetsiuk, Larysa Rudak, Andriy Permyakov, Mariana Lelyk, Halyna Yevtushyk (Nakutna), Olena Oliinyk, Anna Shpilevska, Anna Domina, Svitlana Vertola, Ihor Pavlyuk, Olga Cherkay, Olena Makarchuk, Olexandr Ponomarenko, Olga Derkachova, Vasyl Horbatiuk, Nadiia Shevliakova, Yuliia Cherevan…