Objawienie Pańskie – Богоявлення , 2024
Włodzimierz Mokry
Działalność świeckich i cerkiewnych elit w Ukrainie w latach 988-2023 na rzecz wykonania przykazania Jezusa Chrystusa „Nie zabijaj”
Z nami Bóg, zrozumcie narody.
I ukorzcie się, gdyż jest z nami Bóg.
Raduj się ziemio, wesel się niebo
Chrystus się nam narodził.
Myśl przewodnią niniejszego artykułu stanowią słowa kolęd śpiewanych dziś w 2023/2024 roku przez wszystkich Ukraińców, którzy wierzą, iż na ich ziemi nastanie pokój i nie będą ginąć ludzie, zabijani przez wojska Federacji Rosyjskiej z nakazu najwyższych władz moskiewskich.
Przedstawione w tym artykule problemy rozpatruję szerzej w swojej pracy naukowej, która została wydana w języku polskim dwukrotnie, w 2018 oraz 2022 roku w Krakowie pt. Co Moskwa proponuje Ukrainie i Europie? Od spustoszenia Kijowa przez Andrzeja Bogolubskiego 1169 roku do aneksji i okupacji ukraińskiego Krymu, Donbasu i Ługańska.
W proponowanej czytelnikowi niniejszym artykule, wykorzystam fragmenty z podrozdziału tej książki zatytułowanym „Wodą i duchem” ochrzczeni książęta Rusi Kijowskiej, stanowiącym część rozdziału I nt. Owoce chrztu z wody i ducha – święci męczennicy Borys i Gleb jako wzór chrześcijańskich władców Rusi Kijowskiej.
***
Znamienne, że po przedstawieniu przez Greka-Filozofa istoty chrześcijaństwa jako miłości Boga-Ojca potwierdzonej w Osobie zesłanego na ziemię najwyższego daru – Swojego Syna Jezusa: – „Wreszcie powołał [Bóg Ojciec] do nich swojego Syna Jezusa (Mt 21, 37) – dociekliwy książę Włodzimierz, jak zapisał Nestor, zwrócił się do greckiego misjonarza filozofa z prośbą o odpowiedź na trzy kluczowe dla zrozumienia idei przyjmowanej religii pytania:
„Dlaczego [Chrystus] z niewiasty narodził się, i na drzewie był ukrzyżowany, i wodą został ochrzczony?” On [filozof] zaś rzekł do niego: „Dlatego że na początku ród ludzki przez niewiastę zgrzeszył, diabeł skusił przez Ewę Adama, i ten pozbawiony był raju. Tak więc i Bóg odwet dał diabłu: przez niewiastę najpierw zwyciężony był diabeł, przez niewiastę bowiem najpierw wypędzony był Adam z raju; od niewiasty wcielony Bóg kazał do raju wejść wiernym. A zaś na drzewie ukrzyżowany był dlatego, że od drzewa zjadł [Adam] i utracił raj; Bóg zaś na drzewie mękę przyjął, aby drzewem diabeł zwyciężony był, i przez drzewo żywota zbawieni będą sprawiedliwi. A wodą zaś odnowienie jest, ponieważ za Noego, gdy namnożyły się grzechy wśród ludzi, spuścił Bóg potop na ziemię i potopił ludzi wodą; dlatego rzekł Bóg: „Ponieważ pogubiłem wodą ludzi dla ich grzechów, teraz więc na powrót wodą oczyszczę grzechy ludziom wodą odnowienia”.[1]
Jak świadczą przywoływane relacje z najstarszych zabytków piśmiennictwa państwa kijowskiego, zgodnie z nauczaniem św. Apostoła Jana swój chrzest jako narodzenie duchowo nowego człowieka, z „wody i Ducha” (J 3, 5)[2], rozumieli zarówno pierwsza księżna chrześcijanka Rusi Kijowskiej św. Olga, jak i wychowany przez nią w duchu Ewangelii chrzciciel państwa kijowskiego książę Włodzimierz oraz jego synowie – bracia Borys i Gleb, Jarosław Mądry i pozostałych dziewięciu synów i dwie córki[3].
Dla zrozumienia chrztu jako duchowego nowonarodzenia chrześcijanina ważne znaczenie miał fakt, że rządzący 35 lat państwem kijowskim (od 980 do 1015 r.), a przez 27 lat jako chrześcijanin – książę Włodzimierz przyjmował chrzest jako dojrzały do duchowej przemiany władca, moralnie przygotowany do przyjęcia teologicznie uzasadnionego przez greckich misjonarzy sakramentu chrztu.
Głębszemu rozumieniu znaczenia w rozwoju życia duchowego sakramentu chrztu przyjmowanego przez kijowskie elity chrześcijańskie kolejnych pokoleń w Rusi-Ukrainie sprzyja również znajomość modlitw odmawianych podczas uroczyście obchodzonego wielkiego święta Jordanu, (Велике Водосвяття) święta Chrztu Pańskiego – Epifanii, które jest dla chrześcijan widzialnym ukazaniem się Boga (Mt 17, 5)[4]. Tradycja poświęcenia wody chrzcielnej w rycie bizantyńskim jest odpowiedzią Ojców greckich na zapewnienie Chrystusa skierowane do Nikodema, któremu
Jezus […] odrzekł „Uroczyście zapewniam cię: Jeśli ktoś nie narodzi się z wody i Ducha, nie może wejść do królestwa Bożego. Co urodziło się z ciała, pozostanie cielesne, natomiast co zrodziło się z Ducha, jest Duchowe. Nie dziw się, że ci oznajmiłem: Trzeba abyście narodzili się na nowo. Wiatr wieje, gdzie chce, i nie wiesz, skąd przychodzi oraz dokąd zmierza, słyszysz tylko jeden szum. Tak też jest z każdym, który zrodził się Ducha” (J. 3, 5–8).
O znaczeniu w utrwalaniu i rozwoju życia duchowego chrztu przyjmowanego przez Ukraińców i przeżywanego corocznie podczas święta Jordanu z głębokim rozumieniem, uznaniem i zachwytem mówił Jan Paweł II z okazji Tysiąclecia Chrztu Rusi Kijowskiej w 1988 r. Poznawał on liturgię bizantyńsko-ukraińską jako metropolita Krakowa podczas hospitacji wspólnoty greckokatolickiej w kaplicy św. Doroty przy kościele św. Katarzyny na Kazimierzu[5]. W Liście apostolskim „Euntes in Mudnum” z okazji 1000-lecia chrztu Rusi Kijowskiej pisał:
Jakże wymowna jest starożytna modlitwa przy poświęceniu wody chrzcielnej w rycie bizantyńskim, którą teologia wschodnia z upodobaniem utożsamia z wodami Jordanu, do których wszedł Odkupiciel człowieka, zgodnie z praktyką mieszkańców Judei i Jerozolimy (por. Mk 1, 5): „Daj jej… błogosławieństwo Jordanowe; uczyń ją źródłem niezniszczalności, darem świętości, daj jej moc odpuszczania grzechów… Ty, Panie wszechmocny, spraw, by stała się wodą odkupienia, wodą uświęcenia; aby stała się oczyszczeniem ciała i ducha, uwolnieniem z kajdan, odpuszczeniem win, oświeceniem dusz, obmyciem odradzającym, odnowieniem ducha, łaską przybrania za synów, szatą niezniszczalności, źródłem życia… Bądź, o Panie, obecny w tej wodzie i przemień każdego, kto w niej będzie ochrzczony, by odrzucił starego człowieka i przyoblókł się w nowego, który odnawia się na obraz swojego Stworzyciela; ażeby umierając w Chrzcie, na podobieństwo śmierci Chrystusa, stał się uczestnikiem Jego zmartwychwstania, i by zachowując dar Twojego Świętego Ducha… otrzymał nagrodę powołania do nieba i został zaliczony w poczet pierworodnych, których imiona zapisane są w niebie”[6]. Ci, którzy byli daleko, znaleźli się, poprzez Chrzest, wewnątrz tego życiodajnego obiegu, w którym Przenajświętsza Trójca – Ojciec, Syn i Duch Święty – udziela się człowiekowi i stwarza w nim serce nowe, uwolnione od grzechu i zdolne do synowskiego posłuszeństwa wobec odwiecznego planu miłości. Równocześnie ludy te i poszczególni ludzie weszli w obręb wielkiej rodziny Kościoła, w której mogą sprawować świętą Eucharystię, słuchać słowa Bożego i dawać mu świadectwo, żyć w braterskiej miłości i uczestniczyć we wzajemnej wymianie duchowych dóbr. Wyrażał to symbolicznie starodawny obrzęd Chrztu świętego, gdy nowo ochrzczeni, odziani w białe szaty, udawali się w procesji z baptysterium do wspólnoty wiernych zgromadzonych w katedrze. Procesja ta była zarazem „liturgicznym introitem” i symbolem ich wejścia do wspólnoty eucharystycznej Kościoła, Chrystusowego Ciała[7].
O przemieniającym człowieka chrzcie z „wody i ducha”[8] mówią współbrzmiące z powyższymi rozważeniami teologicznymi Jana Pawła II słowa modlitwy stanowiącej część odprawianej w Grecji już w IV wieku, a na Rusi Kijowskiej od wieku X liturgii św. Jana Złotoustego, podczas której wierni na Rusi-Ukrainie od czasów przyjęcia chrztu śpiewają: „Ви, що в Христа хрестилися, в Христа зодягнулися. Алилуя” – „Wy wszyscy, którzy ochrzciliście się w imię Chrystusa, W Chrystusa przyoblekliście się. Alleluja! Chwalcie Boga”[9].
***
Przeprowadzone rozważania przywołujące opinie wybitnych uczonych, teologów, pisarzy, publicystów, które uzupełnił najwyższy autorytet moralny końca XX i początku XXI wieku święty Jan Paweł II świadczą o tym, iż naród ukraiński na przestrzeni wieków, począwszy od przyjęcia chrztu przez św. Włodzimierza Chrzciciela Rusi Kijowskiej w 988 roku w wodach Dniepru zachowywał świadomość znaczenia w życiu chrześcijanina przemieniającej siły chrztu z „wody i ducha” i wynikającą z tej świadomości miłość do każdego człowieka, zwłaszcza do sąsiedniego narodu. Pamiętał także o wynikającego z tej miłości obowiązku stosowania przykazania „nie zabijaj”. Z powodu nieznajomości tego najbardziej podstawowego przesłania, władze i wojska rosyjskiej wyniszczają Ukrainę i zabijają jej niewinnych obywateli.
Богоявлення – Objawienie Pańskie, 2024
[1] O Chrystusie, [w:] Kroniki staroruskie, wybrał, wstępem i przypisami opatrzył F. Sielicki, przeł. E. Goranin, F. Sielicki, H. Suszko, Państwowy Instytut Wydawniczy, Warszawa 1987, s. 67–68.
[2] Według nauczania św. Jana Apostoła, człowiek podczas chrztu oczyszczając swoje ciało, oczyszcza swoją duszę i staje się duchowo nowo narodzonym, zrodzonym z wody i Ducha zesłanego przez Boga Ojca na Jezusa podczas Jego chrztu dokonanego przez Jana Chrzciciela.
[3] Włodzimierz chrzciciel miał dwunastu synów i dwie córki. Por. Rejestr wielkich książąt kijowskich podany za M. Грушевський, Історія України-Руси, т. ІІ і ІІІ, cyt. za М. Чубатий, Історія християнства на Руси-Україні, Рим–Ню Йорк 1965, с. 776.
[4] „A gdy jeszcze to mówił, zasłonił ich świetlisty obłok. Z obłoku rozległ się glos: On jest moim Synem umiłowanym, którego sobie upodobałem. Jego słuchajcie!” (Mt 17, 5).
[5] Już jako papież Jan Paweł II podczas homilii w soborze św. Włodzimierza i św. Olgi w Winnipegu 16 września 1984 roku wspominał: „Jako arcybiskup Krakowa poznałem i oceniłem przebogate dziedzictwo Narodu ukraińskiego, które szczególnie unaoczniają Męczennicy Chełmszczyzny i Podlasia, którzy poszli w ślady i za przykładem świętego Jozafata, wielkiego apostoła Jedności, i jak to uwidacznia się w pasterskiej gorliwości tak wielu Waszych Biskupów aż po nasze dni”. Homilia Ojca Świętego w soborze św. Włodzimierza i św. Olgi w Winnipegu 16 września 1984 roku, [w:] W. Mokry, Papieskie posłania Jana Pawła II do Ukraińców, Kraków 2001, s. 227.
[6] Jan Paweł II przytoczył w tym miejscu słowa modlitwy podczas uroczystego poświęcenia wody chrzcielnej w dniu Epifanii. Najstarsze świadectwo tej modlitwy znajduje się w Kolegium Watykańskim Barberini gr. 336, s. 201.
[7] List apostolski Euntes in Mundum z okazji Tysiąclecia chrztu Rusi Kijowskiej, [w:] W. Mokry, Papieskie posłania Jana Pawła II…, s. 255–257.
[8] „W głębokich teologicznych modlitwach święta Jordanu greckiego rytu wiele razy zanosi się modlitwę, by Duch Święty uniósł się nad tę wodę sakramentalną. Także w Kościele rzymskokatolickim panuje zwyczaj świecenia tzw. wody Trzech Króli w Wigilię Objawienia Pańskiego. W Kościele wschodnim zwyczaj ten pojawia się już w IV w., w zachodnim dopiero od XV w.”. D. Forstner OSB, Świat symboliki chrześcijańskiej, przekład i oprac. W. Zakrzewska, P. Pachciarek, R. Turzyński, ilustracje i komentarz T. Łozińska, Instytut wydawniczy PAX, Warszawa 1980, s. 68.
[9] Господи до тебе возношу душу мою. Молитовник патріарха Йосифа, Мельборн, Австралія 1991, с. 177.
————————————————————————————————————————————————————————-
Володимир Мокрий
Діяльність світської та церковної еліти в Україні у 988-2023 роках направлена на виконання заповіді Ісуса Христа «Не убий»
З нами Бог, разумійте, народи.
І покоряйтеся яко з нами Бог.
Радуйся земле, небо веселися
Христос нам народився.
Провідною думкою цієї статті є слова колядок, які співають сьогодні, у 2023/2024 роках усі українці, які вірять, що на їхній землі настане мир і не будуть гинути люди, яких вбивають війська Російської Федерації за наказом найвищої московської влади.
Представлені в цій статті проблеми ширше розглядаю в моїй науковій праці, яка видавалася польською мовою двічі, у 2018 та 2022 роках, у Кракові під заголовком Що Москва пропонує Україні та Європі? Від розорення Києва Андрієм Боголюбським у 1169 році до анексії та окупації Криму, Донбасу та Луганська.
У нинішній статті будуть використані фрагменти з підрозділу цієї книги «Водою і духом» охрещені князі Київської Русі, який є частиною І розділу Плоди хрещення водою і духом – священномученики Борис і Гліб як зразки християнських володарів Київської Русі.
***
Знаменно, що після того, як грек-філософ представив суть християнства як любов Бога Отця, підтверджена в Особі зісланого на землю найвищого дару – Його Сина Ісуса: – «Нарешті [Бог Отець] послав до них Сина Свого і сказав» (від Матвія 21:37) – допитливий князь Володимир Хреститель, як записав Нестор Літописець, звернувся до грецького філософа з проханням відповісти на три ключові для розуміння ідеї прийняття християнства питання:
Запитав тоді Володимир філософа: «Чому він [Христос] од жони родився, і на дереві був розіп’ятий, і водою охрестився?» Філософ же сказав йому: «Тому, що спервовіку рід людський согрішив через жону: диявол спокусив через Єву Адама, і він одпав від раю. Так само й бог одплату вчинив дияволові. Через жону спочатку дісталась побіда дияволу, бо із-за жони попервах вигнаний був Адам із раю; через жону ж потім втілився бог, і повелів він у рай іти вірним. А що на древі він був розіп’ятий, [так] се тому, що із древа [Адам] з’їв [плід] і був вигнаний з раю. Бог також на древі страждання прийняв, щоб древом був переможений диявол, і од древа праведного дістануть [спасіння] праведні. А що оновлення водою було, [то се] тому, що коли вельми умножилися гріхи в людях, — наслав бог потоп на Землю і потопив людей водою. Через це сказав бог: «Оскільки погубив я водою людей за гріхи їхні, то нині знову очищу водою гріхи людям — водою оновлення»[1].
Як вказують наведені перекази з найдавніших літературних пам’яток Київської держави, згідно з навчанням св. Апостола Івана, своє хрещення як народження духовно нової людини, з «води і Духа» (від Івана 3:5)[2], розуміла як перша християнська княгиня Київської Руси, св. Ольга, так і виховані нею в дусі Євангелія хреститель Київської держави князь Володимир та його сини – брати Борис і Гліб, Ярослав Мудрий та інші дев’ять синів і дві дочки[3].
Для зрозуміння хрещення як духовного нового народження християнина важливе значення мав факт, що володіючий Київською державою 35 років (від 980 по 1015 рр.), протягом 27 років будучи християнином, князь Володимир охрестився як правитель зрілий для духовної переміни, морально підготовлений прийняти богословсько обґрунтоване грецькими місіонерами таїнство хрещення.
Глибшому розумінню значення у розвитку духовного життя таїнства хрещення, яке приймали київські християнські еліти наступних поколінь Руси-України, сприяло також знання молитов, які вони відмовляли під час торжеств великого свята Епіфанії – Хрещення Господнього – Богоявлення (Великого Водосвяття), яке є для християн видимим баченням Бога (від Матвія 17:5)[4]. Традиція освячення води у візантійському обряді є відповіддю грецьких Отців Церкви на запевнення Христа, звернене до Никодима, якому
Ісус відповів: „Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже. Що вродилося з тіла — є тіло, що ж уродилося з Духа — є Дух. Не дивуйся тому, що сказав Я тобі: Вам необхідно родитись згори. Вітер віє, де хоче, і його голос ти чуєш, та не відаєш, звідкіля він приходить, і куди він іде. Так буває і з кожним, хто від Духа народжений“ (від Івана 3:5–8).
Про значення хрещення, в укріплені та розвитку духовного життя, яке щороку приймають і переживають українці під час свята Йордану, з глибоким розумінням, пошаною та захопленням говорив Іван Павло ІІ з нагоди тисячоліття хрещення Київської Русі у 1988 році, святкування якого у Києві українцям заборонила московська імперська влада. Майбутній папа римський – кардинал Кароль Войтила про візантійсько-українську літургію дізнався будучи краківським митрополитом під час візитації греко-католицької громади Кракова в каплиці св. Дороти в костелі св. Катерини на Казимірі[5]. В Апостольському листі «Euntes in Mudnum» з нагоди 1000-ліття хрещення Київської Русі він писав:
Якою промовистою є стародавня молитва посвячення води для Хрещення у візантійському обряді, яку східна богословія так радо утотожнює з водами Йордану, у які вступив Спаситель людини, згідно з практикою мешканців Юдеї і Єрусалиму (пор. Мр 1, 5): „Дай їй… благословення Йорданове, вчини її джерелом нетління, даром освячення, яка гріхи розрішає… Ти, Господи всемогутній , учини, щоб вода ця стала водою спасення, водою освячення, щоб стала вона очищенням тіла і духа, звільненням від кайдан, відпущенням провин, освяченням душ, купіллю відродження, оновленням духа, благодаттю усиновлення, одіжжю нетління, джерелом життя… Будь, о Господи, присутнім в цій воді і переміни кожного, хто в ній буде охрещений, щоб скинув старого чоловіка і зодягнувся в нового, який обновляється на образ свого Сотворителя, щоб, вмираючи в Хрещенні на подобу смерті Христа, став він учасником Його воскресіння, і щоб зберігаючи дар Твого Святого Духа…, отримав нагороду покликання до неба і став причисленим в лик первородних, яких імена записані на небі”[6]. Ті, що були далеко, знайшлися через Хрещення в тому життєдайному обігу, в якому Пресвята Трійця – Отець, Син і Святий Дух – уділюють себе людині і створюють в ньому нове серце, звільнене від гріха і здатне до синівського послуху супроти відвічного плану любові. Одночасно ті народи і поодинокі люди увійшли в круг великої родини – Церкви, в якій можуть брати участь у Пресвятій Євхаристії, слухати Божого слова і давати йому свідчення, жити в братній любові і брати участь у взаємній виміні духовних багатств. Висловлював це символічно старовинний чин святого Хрещення, коли новоохрещені, зодягнені в білу одежу, йшли у процесії з Хрестильниці до спільноти вірних, зібраних у соборі. Процесія та була одночасно „літургійним входом” і символом їхнього вступлення до євхаристійної спільноти Церкви, Христового Тіла[7].
Про преображення людини хрещенні «водою і духом»[8] говорять співзвучні з вище наведеними богословськими роздумами Івана Павла ІІ, слова молитви, яка є частиною літургії, що відправлялася в Греції вже в IV столітті, а в Київській Русі від X століття. В цій літургії Івана Златоуста, під час якої вірні Руси-Україні від часів прийняття хрещення співають: «Ви, що в Христа хрестилися, в Христа зодягнулися. Алілуя»[9].
***
Проведений аналіз, в якому наведені думки видатних учених, богословів, письменників і публіцистів, доповнені думками найвищого морального авторитет кінця ХХ – початку ХХІ століття святого Івана Павла ІІ, свідчать, що український народ протягом століть, починаючи від прийняття християнства святим Володимиром Хрестителем Київської Руси у 988 році, у водах Дніпра, пам’ятав, зберігав і розвивав свідомість про значення в житті християнина преображаючої сили хрещення «водою і духом» і виникаючої з тієї свідомості любові до кожної людини, особливо до сусіднього народу. Він також пам’ятав про обов’язок, що випливає з цієї любові, дотримуватися заповіді «не вбивай». Через незнання цього найелементарнішого християнського послання, російська влада та її армія нищать Україну і вбивають її невинних громадян.
Богоявлення – Objawienie Pańskie, 2024
[1] У рік 6494 [986]: Літопис руський, Пер. з давньорус. Л.Є. Махновця, відп. ред. О.В. Мишанич, Київ: Дніпро, 1989, http://litopys.org.ua/litop/lit05.htm
[2] Святий Апостол Іван навчає, що людина під час хрещення очищуючи своє тіло, очищає свою душу і стає духовно наново народженою з води і Духа, зісланого Богом Отцем на Ісуса під час Його хрещення, доконаного Іваном Хрестителем. Усі цитати з Біблії походять з видання: Біблія або книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту із мови давньоєврейської й грецької на українську наново перекладена. 988-1988. Ювілейне видання з нагоди тисячоліття християнства в Україні, https://uk.wikisource.org/wiki/Біблія_(Огієнко)
[3] Володимир Хреститель мав дванадцять синів і дві дочки. Див. Реєстр великих князів київських в: M. Грушевський, Історія України-Руси, т. ІІ і ІІІ, цит. за М. Чубатий, Історія християнства на Руси-Україні, Рим–Ню Йорк 1965, с. 776.
[4] «Як він ще говорив, ось хмара ясна заслонила їх, і ось голос із хмари почувсь, що казав: „Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся!“» (від Матвія 17:5).
[5] Вже будучи папою римським Іван Павло ІІ, під час своєї проповіді в кафедральному соборі св. Володимира і св. Ольги у Вінніпезі 16 вересня 1984 року, згадував: «Як Архієпископ Кракова я пізнав і оцінив це пребагате спадкоємство українського Народу, як воно особливо унагляднене на Мучениках Холму і Підляшшя, що пішли слідом і за прикладом святого Йосафата, великого апостола Єдності, і як це видно у пастирській ревності так багатьох Ваших Єпископів аж по наші дні». Гомілія Святійшого Отця в соборі св. Володимира і св. Ольги у Вінніпезі 16 вересня 1984 року, [w:] W. Mokry, Papieskie posłania Jana Pawła II do Ukraińców, Kraków 2001, s. 226.
[6] Іван Павло ІІ доповнив свою доповідь у тому місці словами молитви, яку українці відмовляють під час урочистості свята Єпіфанії – Богоявлення при посвячені води для хрещення; найдавніший запис цієї української молитви знаходиться в Ватиканській колегії Берберіні (гр. 336, стор. 201).
[7] Апостольський лист Euntes in Mundum Верховного Архієрея Івана Павла ІІ з нагоди Тисячоліття Хрещення Київської Руси, [w:] W. Mokry, Papieskie posłania Jana Pawła II…, s. 254–256.
[8] «У глибоких богословських молитвах свята Йордану грецького обряду, багато разів співається молитовне прохання про те, щоб Святий Дух зійшов над цю сакраментальну воду. Також у Римо-католицькому костелі існує звичай свячення так званої води Трьох царів на Богоявлення. У Східній Церкві цей звичай з’являється вже в IV ст., у Західній церкві лише в XV ст.». D. Forstner OSB, Świat symboliki chrześcijańskiej, przekład i oprac. W. Zakrzewska, P. Pachciarek, R. Turzyński, ilustracje i komentarz T. Łozińska, Instytut wydawniczy PAX, Warszawa 1980, s. 68.
[9] Господи до тебе возношу душу мою. Молитовник патріарха Йосифа, Мельборн, Австралія 1991, с. 177.
