Włodzimierz Mokry

Kozaczyzna u źródeł odradzania się niepodległej Ukrainy w XXI wieku

Z okazji 33. rocznicy Niepodległości Ukrainy. Na podstawie rozprawy Leszka Podhorodeckiego

 

O źródłach, okazywanych przez Ukraińców, pragnień odzyskania niepodłego państwa mówią słowa hymnu ukraińskiego, po raz pierwszy wykonanego oficjalnie jeszcze w czasach sowieckich – podczas Zjazdu Narodowego Ruchu Ukrainy 8-10 września 1989 roku, a następnie przez Radę Najwyższą Ukrainy podczas proklamowania niepodległości w Kijowie 24 sierpnia 1991 roku.

 

Jeszcze nie umarła Ukrainy ani chwała, ani wola,

Jeszcze do nas, bracia młodzi, uśmiechnie się dola.

Zginą nasi wrogowie jak rosa na słońcu,

Zapanujemy i my, bracia, w swej ojczystej ziemi.

 

Ten, napisany równolegle w języku polskim i ukraińskim esej o kozackich źródłach niepodległości Ukrainy, rozpocznę od dwóch następujących wyznań osobistych.

Pierwsze wyznanie to radosna satysfakcja, że należę do ukraińskiego, kozackiego narodu, rodem spod Jarosławia koło Przemyśla.

Moją drugą satysfakcją i radością jest fakt, że Kozaczyźnie jeszcze w 1978 roku poświęcił wnikliwą i opartą na źródłach historycznych pracę pt. „Sicz Zaporoska” polski badacz Leszek Podhorodecki.

Tę wydaną w Warszawie, liczącą 11 odpowiednio zatytułowanych rozdziałów wraz z literaturą przedmiotu książkę poprzedza rozdział pt. „Kraj mlekiem i miodem płynący”, w którym Leszek Podhorodecki wyjaśnia zasadnicze pojęcia dotyczące samej nazwy Kozaczyzna, znaczenia miejsca, w którym powstała Sicz Zaporoska, będącego miejscem formowania się w XV-XVI wieku wolności Kozaków, wymienia jej przywódców, począwszy od założyciela kozackiego państwa na Chortycy Dymitra Wiśniowieckiego, a następnie takich przywódców jak Krzysztof Kosiński, Semen Nalewajko, Paweł Pawluk, Jakub Ostrzanin, Bohdan Chmielnicki, Iwan Mazepa i wielu innych.

Otóż – jak czytamy u Leszka Podhorodeckiego – słowo „Kozak” jest pochodzenia turecko-tatarskiego., które w tureckim języku oznaczało żołnierza lekkozbrojnego.

Zauważmy w tym miejscu, że niektórzy historycy przekonywali, że Kozacy są potomkami Rusinów, którzy uciekli na stepy w XIII stuleciu przed uciskiem książąt i Mongołów, i że Kozacy są odrębnym narodem. Legendy słowo „Kozak” wyprowadzają od wyrazu „koza”, tj. powiadano, że Kozak jest lekki i zwinny jak koza. Tatarzy Kozakiem określali człowieka wolnego, stepowego rozbójnika i awanturnika.

W 1492 roku chan krymski Mengli I Girej opisując księciu litewskiemu Aleksandrowi napad na statek tatarski pod Tehinią na Dniestrze nazwał napastników Kozakami. Od tego czasu słowo „kozak” pojawia się coraz częściej w latopisach i oznacza Kozaków jako wolnych ludzi stepów i żołnierzy Dzikich Pól…, gdzie nie było żadnych ścieżek, ani śladów, zupełnie jak na morzu.

Na temat powstania państwa kozackiego istnieją trzy teorie: ukraińska, polska i sowiecko-rosyjska. Teoria ukraińska idealizuje Kozaczyznę, podkreśla romantykę ich życia, rycerstwo. Najwybitniejszy historyk ukraiński Mychajło Hruszewski twierdzi, że zorganizowane formy ustroju państwowego pod koniec XVI wieku.

O tym, że Ukraina była krajem miodem i mlekiem płynącym świadczyło to, że „wszędzie rosną drzewa owocowe i winorośl. W starych dębach i bukach roje pszczół i trzmieli. Zwierzyny w lasach i polach tak dużo, że żubry, dzikie konie i jelenie zabijają tylko dla skóry. Dzikie kozy zabijają tysiącami, na rzekach bardzo dużo gniazd bobrowych. Ptactwa jest tyle, że wiosną chłopcy napełniają całe czółna jajami dzikich kaczek, gęsi, żurawi i łabędzi. Psy karmią mięsem i rybą. Na Podolu wystarczy zaorać jeden raz i zasiać ziarno, urodzi się dwa razy. W jednym roku mogą być dwa albo trzy zbiory”.

W 1550 roku król Zygmunt August powierzył księciu Dymitrowi Wiśniowieckiemu obronę granic Ukrainy przed Tatarami. Wiśniowiecki zostawił swój majątek, zebrał około 300 Kozaków i jednolicie uzbroił. W 1553 roku zaczął budować na jednej z wysepek Dniepru – Małej Chortycy pierwszą stałą fortecę kozacką – Sicz Zaporoską. Nazwa Sicz pochodzi od słowa „zasieka” – drewniane umocnienie. „Zaporoska” – dlatego że leżała za trudno dostępnymi dla wrogów porohami Dniepru.

W następstwie historycznych wydarzeń Kozaczyznę podporządkowała sobie carska Rosja. Już w XVIII stuleciu ukraiński chłop musiał 2-3 dni w tygodniu odrabiać pańszczyznę. Pozbawiono go prawa przeniesienia się do innej miejscowości, a w razie ucieczki tracił swój majątek. Najbardziej walczył z Kozakami car Piotr I i caryca Katarzyna II. Przeprowadzając centralizację państwa car ograniczył uprawnienia hetmana ukraińskiego, zakazał wyboru władz, zlikwidował samodzielność Zaporoża, ograniczył autonomię Ukrainy i przekształcił ją w zwykłą prowincję rosyjską, rozpoczęła się rusyfikacja Ukraińców, szkolnictwa, robotników, a z czasem i wsi. Carat stał się wszechwładczym panem Ukrainy, a opornych Kozaków zmusił do budowy nad rzeką Newą Petersburga.

Nie wszyscy Kozacy pogodzili się z carskim despotyzmem. Po upadku Siczy na Czertomłyku znaczna część Zaporożców przeniosła się na południe i osiedliła się nad rzeką Kamionką. Tam przetrwał niezłomny duch kozackiej walki za wolność Ukrainy u ludzi kozackiego rodu, gotowych oddać duszę i ciało za swobodę Ukrainy, co wyrażają słowa hymnu państwowego.

 

 

---

 

Володимир Мокрий

Козацтво у джерел відродження незалежної України ХХІ століття

З нагоди 33-ї річниці Незалежності України. На основі праці Лешека Подгородецького

 

Джерела прагнень українців відновити незалежну державу можна знайти в словах українського гімну, вперше офіційно виконаного ще в совєтські часи під час Установчого з’їзду Народного руху 8-10 вересня 1989 року, а потім і Верховною Радою України під час проголошення незалежності в Києві 24 серпня 1991 року.

 

Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття, в нашій сторонці.

 

Цей нарис про козацькі джерела незалежності України, написаний одночасно польською та українською мовами, я почну від двох особистих спостережень.

Перше зізнання – це радісна сатисфакція і гордість, що я належу до українського, козацького народу, родом з-під Ярослава під Перемишлем.

Моє друге зізнання – це сатисфакція і радість від того, що власне у Польщі ще у 1978 році була видана, присвячена козацтву дуже влучна, заснована на історичних джерелах, книжка під заголовком «Запорізька Січ» польського дослідника Лешека Подгородецького.

Цій книзі, опублікованій у Варшаві, яка складається з 11 розділів та списком використаної літератури, передує розділ під назвою «Земля, що тече молоком і медом», в якому Лешек Подгородецький пояснює основні поняття щодо самої назви Козаччина, Україна, значення місця заснування Запорозької Січі, яке було місцем становлення козацької вольності у XV-XVI сторіччях, називає її гетьманів, починаючи від засновника козацької держави на Хортиці Дмитра Вишневецького, а потім таких гетьманів, як Криштоф Косинський, Семен Наливайко, Павло Павлюк, Яків Острянин, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа та багато інших.

Отже, як читаємо у Лешека Подгородецького, слово «козак» має турецько-татарське походження та з турецької означає легкоозброєного воїна.

Зауважимо, що деякі історики стверджували, що козаки – це нащадки русинів, які в XIII столітті втекли в степ від гніту князів та монголів, та що козаки це окремий народ. Легенди виводять слово «козак» від слова «коза», тобто говорили, що козак легкий і спритний, як коза. Татари називали козаком вільним, степовим розбійником і авантюристом.

У 1492 році кримський хан Менглі I Ґірей, описуючи литовському князеві Олександру напад на татарський корабель біля Тягині на Дністром, назвав нападників козаками. Відтоді слово «козак» все частіше зустрічається в літописах і означає козаків як вільних людей степу та воїнів Дикого поля… де не було ні стежок, ні слідів, як на морі.

Існує три теорії на тему створення козацької держави: українська, польська та совєтсько-російська. Українська теорія ідеалізує козацтво, підкреслює романтику його життя та лицарство. Найвидатніший український історик Михайло Грушевський стверджує, що організовані форми життя козаків виникли наприкінці XVI століття.

Про те, що Україна була землею, що тече молоком і медом, свідчить ось такий опис: «всюди ростуть фруктові дерева та виноградна лоза. У старих дубах і буках рої бджіл і джмелів. Звірини у лісах і полях так багато дичини, що зубрів, диких коней та оленів убивають лише заради шкіри. Диких кіз вбивають тисячами, а на річках багато бобрових гнізд. Птахів так багато, що навесні хлопці наповнюють повні човні яйцями диких качок, гусей, журавлів і лебедів. Собак кормлять м’ясом і рибою. На Поділлі вистачить один раз заорати землю та посіяти зерно, а воно двічі вродить. За рік може бути два-три врожаї».

У 1550 році король Сигізмунд Август доручив князеві Дмитру Вишневецькому боронити кордони України від татар. Вишневецький залишив свій маєток, зібрав близько 300 козаків і одноманітно їх озброїв. У 1553 році він почав будувати першу постійну козацьку фортецю – Запорізьку Січ – на одному з дніпровських островів – Малій Хортиці. Назва «Січ» походить від слова «засіка» – дерев’яне укріплення. «Запорізька» – бо знаходилася за важкодоступними для ворогів дніпровськими порогами.

Внаслідок історичних подій козацтво було підкорене царською Росією. Вже у XVIII столітті український селянин мусив відбувати панщину 2-3 дні на тиждень. Він був позбавлений права переїжджати в інше місце, а якщо втік, то втрачав майно. Найбільше боролися проти козаків цар Петро І та цариця Катерина ІІ. Централізувавши державу, царат обмежив повноваження українського гетьмана, заборонив виборність органів влади, скасував самостійність Запоріжжя, обмежив автономію України і перетворив її на звичайну російську губернію, та розпочав русифікацію українців, шкільництва, робітників у містах, а з часом і селян. Царизм став всесильним господарем України і змусив непокірних козаків будуватися на болотах ріки Нева Петербург.

Не всі козаки змирилися з царським деспотизмом. Після падіння Чортомлицької Січі значна частина запоріжців рушила на південь та організувала Кам’янську Січ. Там незламний дух козацької боротьби за свободу України зберігся у людей козацького роду, які були готові віддати душу й тіло за волю України, про що говорять слова державного гімну.