Різного цвіту, по білому світу…
Autor: Анастасія Олійник
Різного цвіту, по білому світу…
А моя Україна, мов червона калина.
Як бути, як жити, як себе захистити?
Обриваються струни, тоненькі незримі.
Стогне земля, обливається кров’ю, моя Україна…
А туристи повз тебе проходять,
а туристи просто гуляють.
Йдуть, сміються про щось розмовляють.
Різні мови, народи, обличчя.
Їм спокійно, війна їм не сниться…
А наші хлопці і дівчата рвуться до бою…
З чим це порівняти? На що благословила мати?
І як дивитись в материнські очі, які не спали ані ночі???
Йдуть воювати… Й місія у них одна єдина.
Вони боронять УКРАЇНУ.
Загублені люди
Загублені люди блукають по світу
З сумними очима і біль в них застигший.
Зрубали з корінням, без сонця і цвіту.
З країни забрали, а сум в серці вічний…
Журливо вглядаються… Ні жестів, ні мови…
куди їм стареньким до вивчення слів.
Їм би в себе до міста, де все абсолютно знайоме.
Де рідна природа і тиша, і спів соловїв.
Блукають над морем, блукають по лісі,
по різних країнах і селах й містах.
Блукають… В очах сум і біль вже, як Вічність.
Їм би швидше додому, щоб загублений віднайти Шлях…