„Між сусідами. Альманах Фундації св. Володимира Хрестителя Київської Руси у Кракові” 1991, т. 1
NAD WISŁĄ I DNIEPREM
Między Krakowem i Kijowem od stuleci podróżowali Polacy i Ukraińcy, żyjący nad Wisłą i Dnieprem, nad Bugiem i Dniestrem, Sanem i Prutem.
Prześledziwszy przebyte przez Polaków i Ukraińców ich własne, odrębne, a także wspólne drogi, można powiedzieć, że dokumentowane od tysiąca lat stosunki polsko-ukraińskie raz były dobre czy poprawne, a niekiedy trudne, dramatyczne i znaczone krwią, jak w pierwszej rodzinie biblijnej, kiedy w kłótni o miedzę czy władzę brat podniósł rękę na rodzonego brata. Bywało, że w historii każdego z naszych, już chrześcijańskich narodów np. książę Rusi Kijowskiej Światopełk podniósł rękę na swych braci – świętego Borysa i Gleba, zaś polski książę Bolesław Śmiały podniósł rękę na własnego biskupa – świętego Stanisława. Nie tylko brat na brata, ale i sąsiad na sąsiada podnosił rękę, a to i dłużej się pamiętało i bardziej bolało, mimo, że zasady chrześcijańskie nakazują wybaczać nie tylko swoim najbliższym i sąsiadom, ale i nieprzyjaciołom, wrogom.
Dziś na progu drugiego tysiąclecia chrześcijaństwa w naszej części Europy, mamy jak nigdy dotąd realną możliwość odrodzenia opartych na chrześcijańskich zasadach stosunków między ludźmi i narodami. Idealne wzorce tych, stworzonych na prawdzie i miłości bliźniego stosunków znajdujemy w przyniesionej w 966 r. nad Wisłę, a nad Dniepr w 965 i 988 r. Biblii.
Mając przed sobą tę uświęconą księgę, a za sobą doświadczenia tysiącletniej, jakże często dramatycznej historii stosunków polsko-ukraińskich, a także świadomość niewykorzystania przez dotychczasowe pokolenia możliwości ułożenia dobrosąsiedzkich kontaktów – możemy stosunkowo szybko stworzyć trwale fundamenty godnego współżycia oraz partnerskiej i twórczej współpracy między Polakami i Ukraińcami, a także między Ukrainą i Polską.
My, założyciele Fundacji św. Włodzimierza i współtwórcy Centrum Ukraińskiej Nauki i Kultury w Krakowie – stolicy dawnej Rzeczypospolitej, w sposób naturalny kierujemy myśli do stolicy już wolnej i niezależnej Ukrainy – Kijowa. Z krakowsko-kijowskich horyzontów już prawie nie widać typowo galicyjskiej, dzielącej ludzi i narody miedzy pomiędzy Przemyślem a Lwowem, ale widać stworzony w ludzkich sercach mur, rozdzielający Polaków i Ukraińców mieszkających po sąsiedzku w tym samym mieście Przemyślu i Lwowie, w Sanoku i Tarnopolu, Lubaczowie i Łucku, Nowicy i Krzyworówni.
Mając nadzieję, że stolica wolnej Ukrainy – Kijów, a także Żytomierz, Tarnopol i Lwów, staną się także miejscem kultury polskiej, a Kraków, Warszawa, Lublin czy Przemyśl staną się miejscem kultury ukraińskiej – zapraszamy do współpracy tych, którym drogą jest idea odradzania i współtworzenia tych, którym drogą jest idea odradzania i współtworzenia wzajemnie się wzbogacających kultur wszystkich narodów między Wisłą a Dnieprem.
НАД ВІСЛОЮ І ДНІПРОМ
Між Краковом і Києвом від століть мандрували українці та поляки, що проживали над Віслою і Дніпром, над Бугом і Дністром, Сяном і Прутом.
Простеживши пройдені поляками й українцями їх окремі, власні, а також спільні дороги, можна сказати, що від тисячі років описувані в літописах і хроніках, польсько-українські стосунки були добрі чи непогані, а й ворожі, позначені кров’ю, як у першій біблійній сім’ї, коли з приводу майна, межі чи влади, брат піднімав руку на рідного брата. В історії кожного з наших, вже християнських народів всяке бувало, наприклад польський король Болеслав Сміливий підняв руку на власного єпископа святого Станіслава, а князь Київської Русі Святополк Окаянний підняв руку на своїх братів святих Бориса і Гліба. Не тільки брат на брата, але й сусід на сусіда підносив руку, а це і довше пам’яталось і більше боліло, хоч християнські принципи наказують прощати не тільки своїм найближчим і сусідам, але й ворогам.
Сьогодні, на порозі другого тисячоліття християнства у нашій частині Європи маємо реальну, як ніколи досі, можливість відродження християнських взаємовідносин між людьми й народами. Ідеальні зразки тих, створених на правді і любові до ближнього, стосунків знаходимо у принесеній у 966 році над Віслу, а у 965 і 988 роках над Дніпро – Біблії.
Маючи перед собою ту священну книгу, а за собою досвід тисячолітньої, якже часто драматичної історії польсько-українських взаємин, а також свідомість невикористання дотеперішніми поколіннями можливостей для створення добросусідських взаємин – можемо відносно скоро закласти тривалі основи гідного співжиття та партнерського і творчого співробітництва між поляками і українцями, між Україною і Польщею.
Ми, засновники Фундації св. Володимира і співтворці Центру української науки і культури у Кракові – столиці давньої Речі Посполитої, природно думкою линемо до столиці вже вільної і незалежної України – Києва. З краківсько-київських обріїв вже майже не видно типово галицької межі, роз’єднуючої людей і народи, між Перемишлем і Львовом, але видно створений у людських серцях мур, що розділяє поляків і українців, які по-сусідськи проживають у Перемишлі і Львові, в Сяноці і Тернополі, в Любачеві і Луцьку, Новиці і Криворівні.
Надіючись, що столиця вільної України – Київ, а також Житомир, Тернопіль, Львів стануть місцем культури польської, а Краків, Варшава, Люблін чи Перемишль стануть місцем культури української, запрошуємо до співпраці тих, кому дорога ідея відроджування і співтворення взаємно себе збагачуючих культур усіх народів між Віслою і Дніпром.