Demokracja kozacka – korzenie ukraińskiego oporu wobec neoimperialnej agresji Kremla

 

Źródeł, podziwianego przez cały świat, ukraińskiego oporu wobec neoimperialnej agresji Kremla, przede wszystkim należy szukać w czasach Kozaczyzny. Powstała w XV wieku, na terenach Zaporoża, republika kozacka stanowiła ostoję ukraińskiej wolności, godności, niepokonanej siły i dlatego dla zaborczych, imperialnych władz kremlowskich pozostawała i pozostaje główną przeszkodą do podboju niezależnego narodu i państwa ukraińskiego.

W celu przybliżenia istoty demokratycznej republiki kozackiej przywołamy słowa urodzonego w 1922 r., wybitnego historyka polskiego, rektora Uniwersytetu Jagiellońskiego prof. Józefa Andrzeja Gierowskiego.

Przywołamy także poemat historyczny „Rżawiec” napisany przez Tarasa Szewczenkę w 1847 r., w którym ukazano konsekwencje dla Ukrainy klęski wojsk szwedzko-ukraińskich w bitwie pod Połtawą 1709 r. Poemat ten ma szczególny wydźwięk biorąc pod uwagę dzisiejszą sytuację milionów ukraińskich uchodźców wojennych. Narody Europy, a przede wszystkim Naród Polski udzielił uchodźcom ukraińskim niespotykanej pomocy, przyjmując do swych domów, dając opiekę, otwierając serca.

* * *

Józef Andrzej Gierowski w książce „Historia Polski 1505–1764” (Warszawa: PWN, 1985), w rozdziałach zatytułowanych „Unia Polski z Litwą” oraz „Ugruntowanie się ustroju demokracji szlacheckiej w czasie pierwszego bezkrólewia”, a zwłaszcza w podrozdziale „Kozaczyzna – zapalny problem polityki wewnętrznej” m.in. pisze:

„Kozacy nie uznawali nad sobą żadnej zwierzchności feudalnej. Liczyli się tylko z wybranymi przez siebie przywódcami, rekrutującymi się zresztą z zamożnej części kozaczyzny. Liczebność Kozaków stale wzrastała. W końcu XVI w. było ich kilkadziesiąt tysięcy. […] Kozacy ze swym umiłowaniem wolności i wrogością wobec każdej formy ucisku, ze swą legendarną bitnością stanowili niebezpieczny ze szlacheckiego punktu widzenia wzór dla chłopstwa. Przez bliskie związki z ludem umieli pozyskać sobie też jego poparcie w krytycznych momentach, wskutek czego wystąpienia ich miały najczęściej charakter potężnych ruchów społecznych, obejmujących rzesze ludności chłopskiej i miejskiej Ukrainy oraz Białorusi, niekiedy sięgając i na ziemie polskie”.

Dziś, kiedy historia zatoczyła swoiste koło, widać jak bardzo imperialnym władzom na Kremlu zależało na zniszczeniu Siczy Zaporoskiej, a obecnie zależy na zniszczeniu całej Ukrainy, z której płynie niezwyciężony duch i pragnienie wolności narodu ukraińskiego, a Ukraińcy codziennie udowadniają, iż pochodzą z kozackiego rodu, o czym śpiewają w swoim hymnie.

Ukraińcy wierzą w swe zwycięstwo nad tyranem Rosji i jak ich przodkowie kozackiej Siczy Zaporoskiej gotowi duszę i ciało oddać za swobodę Ukrainy. To zwycięstwo będzie możliwe dzięki wsparciu Polski, Stanów Zjednoczonych, Wielkiej Brytania, Kanady, Australii, państw Unii Europejskiej, całego cywilizowanego świata, przede wszystkim dlatego, ze jak powiedział 21 lutego 2023 r. w Warszawie prezydent USA Joe Biden, po odbyciu historycznej wizyty w Kijowie: „Kijów trzyma się mocno! Kijów pozostaje dumny, Kijów trzyma głowę wysoko i co najważniejsze, pozostaje wolny. Gdy Rosja zaatakowała, nie tylko Ukraina, ale cały świat został poddany epokowej próbie. Europa została poddana próbie. Ameryka została poddana próbie. NATO zostało poddane próbie. Wszystkie demokracje stanęły w obliczu próby. A pytania, z którymi się wtedy mierzyliśmy, były równie proste, jak głębokie: czy zareagujemy, czy odwrócimy wzrok; czy będziemy silni czy słabi; czy jako sojusznicy będziemy zjednoczeni czy podzieleni. Rok później znamy odpowiedź. Zareagowaliśmy, jesteśmy silni i zjednoczeni, i świat nie odwraca wzroku. Stanęliśmy też przed podstawowymi pytaniami o nasze oddanie najbardziej podstawowym zasadom. Czy opowiemy się po stronie suwerenności narodów? Czy staniemy w obronie prawa ludzi do życia w wolności w obliczu jawnej agresji? Czy staniemy w obronie demokracji? Rok później znamy odpowiedzi. Tak, staniemy w obronie suwerenności – i zrobiliśmy to. Tak, staniemy w obronie prawa ludzi do życia w wolności w obliczu agresji – i zrobiliśmy to. I staniemy w obronie demokracji – i zrobiliśmy to”.

 

Prof. dr hab. Włodzimierz Mokry

Prezes Fundacji św. Włodzimierza Chrzciciela Rusi Kijowskiej w Krakowie

 

 

Козацька демократія – джерело українського спротиву імперській агресії Кремля

 

Коріння українського спротиву, яким захоплюється весь світ, опору українців неоімперській агресії Кремля, сягають, принаймні, часів козаччини. Створена у XV сторіччі на теренах нинішнього Запоріжжя, козацька республіка була центром української свободи, гідності та нескореної сили. Власне тому для московських імперців та вбивць ця козацька демократія була і надалі залишається головною перешкодою для підкорення українського народу та держави.

З метою показання сутності демократичної козацької республіки, наведемо кілька думок, авторства народженого у 1922 р., видатного польського історика, ректора Ягеллонського університету Юзефа Анджея Ґєровського.

Нагадаємо також історичну поему «Іржавець», написану Тарасом Шевченком у 1847 р. на засланні, в якій показано, які наслідки для України мала поразка шведсько-українського війська під Полтавою у 1709 р. Ця поема має особливе значення беручи до уваги сьогоднішнє становище мільйонів українських воєнних біженців. Народи Європи, а у першій черзі Польський народ, надав цим біженцям безпрецедентну допомогу, прийнявши їх у своїх домівках, відкривши свої серця.

* * *

Юзеф Анджей Ґєровський у книзі «Historia Polski 1505–1764» (Варшава: PWN, 1985), у розділах «Унія Польщі з Литвою» та «Встановлення шляхетської демократії в перших безкоролівських часах», а особливо в підрозділі «Козацтво – запальна проблема внутрішньої політики» зокрема пише:

«Козаки не сприймали над собою жодної феодальної зверхності. Рахувались лише із обраними ними самими провідниками, які виводились із заможної частини козаків. Чисельність козаків постійно збільшувалася. На кінець XVI ст. було їх кільканадцять тисяч. […] Козаки зі своєю любов’ю до свободи і ворожістю до будь-якої форми гноблення, з їх легендарною хоробрістю, з точки зору шляхти, були для неї загрозою, а для селянства ставали взірцем. Завдяки близьким зв’язкам з народом козаки вміли заручитися його підтримкою в критичні моменти, внаслідок чого їхні виступи найчастіше набували форму потужних громадських рухів, до яких залучалися маси селянського та міського населення України і Білорусі, а інколи їх вплив сягав і польських земель».

Сьогодні, коли історія зробила коло, видно чому імперська влада в Кремлі так намагалася знищити Запорізьку Січ, з якої випливає непереможна сила українського народу, про яку українці співають у своєму гімні.

Українці вірять у свою перемогу над тираном Росії і, так само як їхні предки з козацької Запорізької Січі, вони готові положити душу й тіло за свободу України. Ця перемога стане можливою завдяки підтримці Польщі, США, Великої Британії, держав Європейського Союзу, усього цивілізованого світу, насамперед тому, що, як сказав президент США Джо Байден 21 лютого 2023 р. у Варшаві, після свого історичного візиту до Києва: „Київ стоїть гордо. Він стоїть високо, і що найважливіше, він стоїть вільно. Коли Росія напала, не лише Україна, а й увесь світ пройшли епохальне випробування. Європа пройшла випробування. Америка пройшла випробування. НАТО пройшло випробування. Усі демократії пройшли випробування.

Питання, які постали перед нами тоді, були простими і водночас глибокими: ми відреагуємо чи відведемо погляд? Будемо сильні чи слабкі? Будемо як союзники об’єднані чи позділені? Рік потому ми знаємо відповідь. Ми відповіли, ми сильні та єдині, а світ не відводить погляду. Ми також зіткнулися з фундаментальними питаннями щодо нашої відданості найважливішим принципам. Чи ми будемо відстоювати суверенітет націй? Чи ми відстоюватимемо право людей жити у свободі в умовах відкритої агресії? Чи ми будемо відстоювати демократію? Рік потому ми знаємо відповіді. Так, ми будемо відстоювати суверенітет народів. Так, ми будемо відстоювати право людей жити у свободі… І ми будемо відстоювати демократію».

 

Проф. Володимир Мокрий

Голова Фундації св. Володимира Хрестителя Київської Руси у Кракові

 

 

Іржавець   Наробили колись шведи Великої слави, Утікали з Мазепою В Бендери з Полтави. А за ними й Гордієнко… Нарадила мати, Як пшениченьку пожати, Полтаву достати. Ой пожали б, якби були Одностайне стали Та з фастовським полковником Гетьмана єднали. Не строміли б списи в стрісі У Петра у свата. Не втікали б із Хортиці Славні небожата, Не спиняв би їх прилуцький Полковник поганий… Не плакала б Матер Божа В Криму за Украйну. Як мандрували день і ніч, Як покидали запорожці Великий Луг і матір Січ, Взяли з собою Матер Божу, А більш нічого не взяли, І в Крим до хана понесли На нове горе-Запорожжя.   Заступила чорна хмара Та білую хмару. Опанував запорожцем Поганий татарин. Хоч позволив хан на пісках Новим кошем стати, Та заказав запорожцям Церкву будувати. У наметі поставили Образ Пресвятої І крадькома молилися… Боже мій з тобою! Мій краю прекрасний, розкошний, багатий! Хто тебе не мучив? Якби розказать Про якого-небудь одного магната Історію-правду, то перелякать Саме б пекло можна. А Данта старого Полупанком нашим можна здивувать. І все то те лихо, все, кажуть, од Бога! Чи вже ж йому любо людей мордувать? А надто сердешну мою Україну. Що вона зробила? За що вона гине? За що її діти в кайданах мовчать? Розказали кобзарі нам Про войни і чвари, Про тяжкеє лихоліття… Про лютії кари, Що ляхи нам завдавали — Про все розказали. Що ж діялось по шведчині! То й вони злякались! Оніміли з переляку Сліпі небораки. Отак її воєводи, Петрові собаки, Рвали, гризли… І здалека Запорожці чули, Як дзвонили у Глухові, З гармати ревнули. Як погнали на болото Город будовати. Як плакала за дітками Старенькая мати. Як діточки на Орелі Лінію копали І як у тій Фінляндії В снігу пропадали. Чули, чули запорожці З далекого Криму, Що канає Гетьманщина, Неповинно гине. Чули, чули небожата, Чули, та мовчали. Бо й їм добре на чужині Мурзи завдавали. Мордувались сіромахи, Плакали, і з ними Заплакала Матер Божа Сльозами святими, Заплакала милосерда, Неначе за сином. І Бог зглянувсь на ті сльози, Пречистії сльози! Побив Петра, побив ката На наглій дорозі. Вернулися запорожці, Принесли з собою В Гетьманщину той чудовний Образ Пресвятої. Поставили в Іржавиці В мурованім храмі. Отам вона й досі плаче Та за козаками.

Rżawiec   Narobili się kiedyś Szwedzi Wielkiej sławy, Uciekali z Mazepą W Bendery z Połtawy. A za nimi Hordijenko… Naradziła Matka Jak pszenicę zżąć Połtawę zdobyć. Och, pożęliby, gdyby oni Zjednoczeni byli I z fastowskim pułkownikiem Hetmana zjednoczyli. Nie sterczałyby spisy w strzechach U Piotra, u swata. Nie uciekaliby z Chortycy Sławne niebożęta, Nie powstrzymałby ich przyłucki Pułkownik niedobry… Nie płakałaby Matka Boża Na Krymie za Ukrainę. Jak wędrowali dzień i noc, Jak zostawiali Zaporożcy Wielką Łąkę i Matkę Sicz, Wzięli ze sobą Matkę Bożą, I więcej nie wzięli nic, I do Krymu do chana ponieśli Na nową gorycz – Zaporoże.   Zasłoniła czarna chmura Tę białą chmurę. Opanował Zaporożca Niedobry Tatarzyn. Choć pozwolił chan na piaskach Nowy kosz-obóz stworzyć, Ale zabronił Zaporożcom Cerkiew swą zbudować. I w namiocie postawili Obraz Przenajświętszej I modlili się ukradkiem… Boże mój z Tobą! Mój kraju przepiękny, rozkoszny, bogaty! Któż ciebie nie męczył? Gdyby tak opowiedzieć O jakim bądź jednym magnacie Historię-prawdę, to można nastraszyć Nawet same piekło. I starego Dantego Półpankiem naszym można zdziwić. I wszystka ta bieda, wszystko, mówią od Boga! Czyżby i jemu jest miło mordować ludzi? A zwłaszcza moją Ukrainę serdeczną. Cóż ona zrobiła? Za cóż ona ginie? Za cóż jej dzieci milczą w kajdanach? Opowiedzieli nam kobzarzy-bandurzyści O wojnach i kłótniach, O ciężkich czasach lichych… O karach lutych, Które lachy nam zadawali – Wszystko pokazali. Co działo się w Szwecji! To oni też się wystraszyli! Oniemieli z przerażenia Ślepi nieboracy. Ot tak jej wojewodowie, Piotrowe psy, Rwali, gryźli… A z daleka Zaporożcy słyszeli, Jak dzwonili w Hłuchowie, Armaty zagrzmiały. Jak popędzili na bagna Miasto budować. Jak płakała za dziećmi Starusieńka matka. Jak dzieci na Orle Linię obronną kopali Jak w tej Finlandii W śniegu przepadli. Słyszeli, Zaporożcy słyszeli, Z dalekiego Krymu, Że kona Hetmańszczyzna, Nieubłaganie ginie. Słyszeli, słyszeli niebożęta, Słyszeli i milczeli. Gdyż im dobrze w cudzej ziemi Murzowie zrobili. Zmordowani poczernieli, Płakali, a z nimi Zapłakała Matka Boża Łzami świętymi, Zapłakała Miłosierna, Jak matka za synem. I Bóg spojrzał na te łzy, Przeczyste łzy! Pobił Piotra, pobij kata Na pustej drodze. Powrócili Zaporożcy, Przywieźli ze sobą Na Hetmańszczyznę ten cudowny Obraz Przenajświętszej. Postawili w Rżawcu W murowanej cerkwi. I tam ona dotąd płacze Za nami Kozakami. (tłum. W. Mokry)